Українська ЛГБТІК+-спільнота: «Ми також берем участь у цій війні»
Про представників ЛГБТІК+ в українській армії говорять рідко.
У 2018 році ветеран добровольчого батальйону «Донбас», відкритий гей Віктор Пилипенко вирішив змінити це, сформувавши громадську організацію LGBT Military: спілку військових, ветеранів та волонтерів, які борються за рівні права. Ідея спілки виникла після того, як він взяв участь у виставці, яка змінила життя. Розповідаємо, як це сталося, а також додаємо дві історії інших солдатів із ЛГБТІК+-спільноти, яких об'єднання також підтримує.
«Ми були тут»
Близько 330 тисяч українців взяли участь у військовій операції уряду України проти очолюваних Росією бойовиків на сході країни з 2014 року, але публічної інформації про те, скільки з них є членами ЛГБТК+-спільноти, немає.
Саме це спровокувало появу «Ми були тут» — фотопроекту, створеного в Києві, у якому взяли участь представники українських військ різної статі та сексуальної орієнтації. Знімки зроблені Антоном Шебетком, українським художником і фотографом, який живе в Амстердамі.
«Проєкт "Ми були тут" спрямований на те, щоб пролити світло на людей, які, з одного боку, є сучасними українськими героями, а з іншого – ігноруються більшістю співгромадян», — каже Шебетко.
Майже всі герої на фото були із закритими обличчями. Під час виставки один із військових — Віктор Пилипенко зробив камінг-аут, і став першим відкритим геєм в Україні, що брав участь в російсько-українській війні.
Цей момент також став початком створення Військового союзу ЛГБТІК+, що надихнув його на створення асоціації. Організація ділиться історіями солдатів ЛГБТІК+ на своїй сторінці в Instagram, щоб підвищити обізнаність і розширити профіль людей, які є лесбійками, геями, бісексуалами, трансгендерами, інтерсексуалами, квірами та іншими різними ідентичностями у збройних силах. Це історії двох людей, представлених на сторінці.
Від натурщика до зв'язківця
Двадцятичотирьохрічний Ілля Леонтьєв служить в Теробороні Києва. Він хотів піти в армію навіть коли почалася повномасштабна війна. 24 лютого він планував бути натурщиком в університеті мистецтв, але звук сирен розбудив його о четвертій ранку.
«Я не міг повірити, що це справді відбувається», – сказав він. Його першою реакцією було зв’язатися з рідними і перевірити, чи все гаразд.
«Тоді я зібрав сумку і почав думати, що робити далі», — згадував він.
Леонтьєв почав працювати офіцером зв’язку в військах територіальної оборони. Його роль — налагоджувати мережі, налаштовувати антени та програмувати рації.
«ТрО дуже відрізняється від армії і від того, що я очікував. Я думав, буде багато фізичної підготовки і збалансована їжа, а цього не було. Було дуже страшно, коли почались артобстріли і снаряд прилетів у 150 метрах від мене», — розповідає він.
До війни Леонтьєв відвідував нічний клуб на Кирилівській. Відомо, що клуб є дружнім до ЛГБТІК+-спільноти і зазнав атак з боку ультраправих організацій, які часто поводяться агресивно.
Леонтьєв каже, що не любить конфронтації і ретельно вибирає співрозмовників і теми.
«Я сам ніколи не стикався з агресією: ні в територіальній обороні, ні в повсякденному житті. Але знаю що у нас в ТрО до ЛГБТ+ не всі відносяться нейтрально», – сказав він.
Незважаючи на певний негативний досвід, з яким стикається його комьюніті, Леонтьєв вважає, що Україна стає толерантнішою і випадків дискримінації трапляється все менше.
«Важливо визнати, що представники ЛГБТІК+ також беруть участь у війні», – сказав він. «Ми захищаємо нашу державу точно так само, як це роблять інші. Багато людей підтримували мене, особливо після мого камінг-ауту. Отже, військова частина ЛГБТІК+ відіграє дуже важливу роль», – сказав Леонтьєв.
Леонтьєв отримав ступінь магістра в галузі ІТ, але не використовував свій досвід професійно в минулому і не думає, що буде використовувати його в майбутньому. Він каже, що ця сфера йому здається нудною, і замість цього хоче спробувати працювати в порноіндустрії в Будапешті.
Заступник начальника медчастини: «Повністю приймати себе я почав трохи пізніше»
Двадцятишестирічний Іван Гонзик вважає, що українці мають зробити вирішальний крок щодо прийняття ЛГБТІК+ людей.
«Ми близькі до вступу в Євросоюз, ми — не Росія. Тут в Україні ми — не гомофобна країна, — ділиться Іван. — В цей складний час всі стоять разом: ЛГБТІК+ спільнота і гетеро, разом волонтерять, вступили до лав ЗСУ — це повинно нас об’єднати і поставити крапку в усіх непорозуміннях».
Гонзик навчався у медичному коледжі у Генічеську (з 27 лютого це місто у Херсонській області окуповано російськими військами). Після цього переїхав до Харкова, де почав працювати моделлю, а у 2015 році — підписав контракт з ЗСУ.
Так він потрапив на роботу військовим лікарем у зону АТО, у Бахмуті Донецької області.
Зараз Гонзик приєднався до сил територіальної оборони. «Мій обов’язок – направляти солдатів до госпіталю, викладати тактичну медицину, забезпечувати солдатів ліками та координувати роботу інших військових медиків», – сказав він.
Свою сексуальну орієнтацію Гонзик розкрив не відразу. «Я не говорив про це», - сказав він. «Повністю приймати себе я почав трохи пізніше. Коли я повністю прийняв себе, я зрозумів, що для мене комфортно і як подавати себе суспільству. Моє життя в цьому світі стало набагато кращим».
Після переїзду до Києва і перед початком війни Гонзик продовжив кар’єру моделі, навчився мейкапу та танцям на пілоні. Коли війна закінчиться, він планує відновити свої сольні виступи, в тому числі в жанрі на високих підборах.
У житті одностатевих пар в Україні багато правових труднощів. Вони стосуються шлюбу, права мати та усиновити дітей, права спільного майна, права відвідувати свого партнера у відділенні інтенсивної терапії, брати участь у їх похоронній церемонії та бути частиною їхнього заповіту. Усе це ті привілеї, якими наразі можуть користуватися лише гетеросексуальні люди.
У Росії життя ЛГБТІК+ не краще. У країні діє закон «про гей-пропаганду» (закон «націлений на захист дітей від інформації, яка пропагує заперечення традиційних сімейних цінностей» – фактично позбавляючи їх права на інформацію про гендерну чи сексуальну різноманітність – ред. ) і ЛГБТІК+ людей у Чечні переслідують і вбивають. Гонзик каже, що йому не шкода росіян.
«Після того, що вони зробили на нашій землі, і навіть після того, як я побачив представника ЛГБТІК+ у їхній армії, я не відчуваю до них жодного співчуття, навіть щодо їхніх анти-ЛГБТІК+ законів», – сказав він.
«Вони самі обрали свою владу і самі пляшуть під їх дудку. Наша головна місія — вигнати цю всю падаль з наших українських територій і не дозволити творити і строїти свої закони на нашій землі, а на своїй землі хай роблять все, що хочуть».
ЛГБТІК+-спільнота все ще маргіналізована в українському суспільстві
Хоча сексуальне розмаїття в Україні не заборонене законом (воно є законним з моменту здобуття незалежності в 1991 році), спільнота ЛГБІТК+ довгий час піддавалася стигматизації та маргіналізації. Лише за останній місяць українці почули hate speech щодо ЛГБІТК+-спільноти від принаймні двох публічних людей.
На початку місяця співачка та членкиня українського журі у «Євробаченні» Ірина Федишин заявила, що серед учасників конкурсу було багато представників ЛГБТ-спільноти, тому їй було важко дивитися шоу, також вона назвавала представників ЛГБТІК+ «грішниками».
Інший випадок стався раніше з мером українського міста Івано-Франківськ. Виступаючи на «Марші за життя та сімейні цінності» на початку травня, Руслан Марцінків зазначив, що «гей не може бути патріотом, патріотом може бути тільки християнин». Обох діячів публічно розкритикували за їх слова.
Нещодавнє дослідження ООН показало, що «багато трансгендерів та деякі інтерсекс-люди в Україні не мають документів, що посвідчують особу, у яких би гендерні маркери точно відповідали їхній гендерній ідентичності».
«У контексті війни це особливо проблематично для трансгендерних та інтерсекс- жінок, які досі часто позначаються як представники чоловічої статі. Тому їм відмовляють у проходженні внутрішніх блокпостів чи виїзді з України, оскільки за документами, що посвідчують особу, вони підпадають під військову мобілізацію чоловіків у віці від 18 до 60 років у період військового стану».
Є кілька прикладів того, як транс-люди стикаються з проблемою перетину кордону. Транс-жінка та співачка Zi Faámelu не змогла покинути країну в березні: цю новину повідомили різні місцеві та міжнародні ЗМІ, від Vice до Rolling Stone. Зрештою їй вдалося виїхати до Німеччини.
«Хоча моя історія відома в усьому світі, від Італії до Японії, від Туреччини до Бразилії, я не хочу, щоб мене згадували як жертву злочину на ґрунті ненависті. Я Зі Фаамелу, людина, дочка, художник, і я готова до наступної глави своєї подорожі. Я обираю радість», — написала вона в Instagram.