«Захоплений дім» України розпочинає європейське турне
Свій рух європейськими столицями розпочала художня виставка «Захоплений дім» в арт-центрі Alte Münze, що її відкрито на початку травня у Берліні, підготовлена українським Port.Agency за сприяння Міністерства культури та інформполітики України.
03.06.2022
Відкрившися так, як зі дзвоном та гуркотом розчахується вибите вибуховою хвилею вікно, коли в затишне приміщення лавиною увірветься гомін, згар, відпорски чиєїсь крови, гуркіт двигунів та крики людей, і плач, і зойки. Не просто культурний шок, а глобальне потрясіння – саме це відчуваєш сам, і про це ж у першу чергу схвильовано повідомляє кожний відвідувач, до кого не підійди.
Кураторка Катя Тейлор запевняє, що робить цією виставкою те саме що й завжди, але погодитися з нею у цьому важко. Перед нами вкрай потужне художнє висловлення, до того ж не самотній голос, а хор, хорал, що його звучання проймає так, що аж всипає морозом. Ясно відчуваєш, що це окоп, барикада ТРО, люди, що стоять плечем до плеча та лицем до ворога – та, поза сумнівом, цього ворога зупинять.
Найсильніші митці країни, страшелезна війна та Україна вже не як географічне поняття, а як символ – злившися докупи, роблять побачене не метафорично, а реально незабутнім.
Один з учасників проєкту Олексій Сай якось обмовився, що працює тепер у жанрі агітплакату. Але і ним, й іншими авторами виставки (у яких би медіумах вони не виступали) явлені глибокі та непідробно щирі рефлексії на тему біди, що на нас спустилася. Мабуть, аби це підкреслити, до експозиції введено простацькі заяложені візуалізації мемів руки Ігоря Гусева.
Таким саме чином присутність потужної, проте категорично нефігуративної роботи Євгена Примаченка «Ентропія», котра за способом (але не за змістом) висловлювання випадає зі спільного узгодженого звучання, змушує відчути, наскільки творам усієї решти представлених авторів незмінно притаманне, зокрема, відтворення фактури війни. До різної міри – аж до втіленого у ганчір’ї з відрізаного від світу обстрілами підвалі екрану гаджета з поокремими звісточками від рідних у месенджері (здавалося б, украй проста, а втім тонка та неймовірно пронизлива робота Світлани Левчені).
Необхідність пройти через фізичні незручності, щоб роздивитися деякі роботи, сприймається тут обставиною, а не прийомом. Та й у цілому берлінську експозицію було вписано у простір заплутаного підвалу. У таких хороняться мирні жителі України, аби порятуватися від війни. Тепер, дзеркальним чином, до такого підвалу спускаються жителі Європи, щоб зустрітися з війною очима.
Строго кажучи, не замість, а разом з сильним художнім посланням ця виставка несе чутне та виразне пряме висловлення – поверх метафор, образів та концепцій.
Дивним чином, у жодному прес-релізі ми не знайшли детального списку учасників. А то ж є митці, котрі й направді варті того, аби європейському глядачеві стала відомою не лише їхня творчість, а й їхні імена.
Спробуймо по мірі сил заповнити цю прогалину: Ілля Состановський, Михайло Алексеєнко, Богдан Томашевський, Ігор Гусєв, Роман Чиз, Симоненко, Гамлет Зіньківський, Олександра Ковальова, Євген Примаченко, Алевтина Кахідзе, Маша Шубіна, Еллебазі Гебхардт, Юрій Болса, Влада Ралко, Олексій Сай, Михайло Рай, Юля, Беляєва, Саша Курмаз, Євген Самборський, Андрій Роік, Золотар (Олексій Золотарьов), Теберій Сілваші, Оксана Левченя, Олександра Кроліковська, Стас Жалобнюк, Ніколь і Мішель Фельдман, Анна Грабарська, Валерій і Надія Проториєві, Єлизавета Сервитинська, Олексій Ревіка, Антон Логов, Нарцисо Контрерас, Александр Попенко, Роман Пашковський, Мстислав Чернов, Дмитро Красний, Адам Кац Синдинг, Олексій Фурман, Євген Малолєтка, Андрій Баштовий, Дарія Кольцова, Макс Левін, Даниїл Галкін, Валерій Ведута, Євген Примаченко, Михайло Палінчак, Станіслава Овчинникова, Симоненко, Володимир Будніков, Алекс Куваліні, Юлія Кочетова.