Вчитися гідно приймати допомогу. Досвід біженства у Великій Британії
Мільйони українців були змушені покинути свої домівки через російську агресію. Тепер їм доводиться шукати роботу, навчати дітей і відбудовувати своє життя в різних куточках світу. Про досвід біженців у Великобританії та про те, як українці вчаться гідно приймати допомогу, пише наша журналістка Ольга Головіна.
Ми з сином приїхали до Великобританії 12-го квітня за урядовою програмою спонсорської підтримки (The “Home for Ukraine”).
Всередині березня стало зрозуміло, що до Києва найближчим часом повертатися небезпечно, а віддалено працювати на попередній роботі можливості не було. Коли у Луцьку, де я на той час перебувала, російська ракета вдруге влучила в аеропорт, я вирішила подати документи на британську візу. Подумала – буде легше знайти роботу, адже рівень англійської вище середнього, син піде до школи і ми будемо разом.
Які програми захисту Британія пропонує українцям
Уряд Великої Британії започаткував три урядові програми, за якими українці можуть легально перебувати на території країни.
Ukraine Family Scheme передбачає приїзд до родичів, які мешкають у Великій Британії.
Homes for Ukraine - це програма спонсорства. Спонсором може бути знайомий або друг, який проживає у Великій Британії. Якщо немає знайомих у країні, благодійні організації, релігійні групи та громадські організації допомагають у встановленні контактів між людьми.
Ukraine Extension Scheme дає можливість українцям, які раніше мали дозвіл на перебування у Великій Британії, але його термін дії закінчився 1 січня 2022 року або після цієї дати, продовжити термін свого перебування.
Участь у цих програмах дозволяє не просто перебувати у Великій Британії впродовж 6 місяців, а й отримувати фінансову підтримку, влаштувати дітей до школи, працювати. Після надання своїх біометричних даних у міграційній службі, українці отримують дозвіл на проживання у країні протягом трьох років. Подача заявки безкоштовна: не потрібно сплачувати медичний внесок та за реєстрацію біометричних даних.
Хоча шлях на Альбіон не з легких. На різних форумах у соціальних мережах чимало нарікань на бюрократичні затягування процесу видачі віз українцям.
Згідно з останніми даними уряду, лише 15% із 74,7 тисяч українців, які подали заявки за спонсорським маршрутом, потрапили до Британії.
Окрім того, потрібно бути готовим до того, що життя тут недешеве.
Квитки Ryanair з Варшави до Бірмінгема коштували нам із сином близько 4 тисяч гривень. Громадський транспорт, як у більшості країн Європи, для українців не є безкоштовним. Без оплати автобусом чи потягом можна проїхати лише упродовж 48 годин від часу вашого прибуття до Великої Британії.
Допомога від простих британців
Моя спонсорка, яка зголосилася нас із сином прийняти, мешкає у передмісті Нортгемптона, Дастоні. Люсінда облаштувала для нас садовий будиночок, який межує з її будинком.
Ще до того як нам прийшов на мейл лист-сповіщення про отримання британської візи, Люсінда порадила місцеву школу, в яку можна було оформити на навчання мого сина. Тож місце у навчальному закладі він отримав до нашого приїзду і через кілька днів пішов у 10 клас. В Україні Степан закінчує цього навчального року 9 клас.
В англійських школах шкільна форма є обов’язковою. Тож наша господиня потурбувалася і про це.
Її подруги принесли для мого сина все необхідне. На щастя, форма підійшла.
Чимало часу йде на оформлення і заповнення всіх необхідних документів, які потрібно мати українцям, що прибувають до Великої Британії під час війни. Це National Insurance (страховий номер), Universal Credit (фінансова допомога з безробіття), комунікація з Job Centre і Local Council, отримання тимчасового посвідчення BRP, банківського рахунку, місцевої сім-карти.
Розібратися у хитросплетіннях бюрократичних процедур допомагають численні форуми у Фейсбуці.
У кожному місті зазвичай є своя група, у яку об’єднуються спонсори і українці. Там можна знайти відповіді на питання, що стосуються облаштування, пошуків роботи, курсів англійської мови. Звісно, це забирає багато часу та енергії. А паралельно потрібно ще піклуватися про закупи продуктів, приготування їжі, облаштування звичного для сина побуту – усіма турботами, які вдома не викликали особливого стресу.
Тут нове і незнайоме все довкола.
Від елементарних правил спілкування, до оточення і мови. Мені допомагають телефонні розмови з рідними, зустрічі з українцями, які теж опинилися на чужині, регулярні практики йоги, які я роблю через Зум із подругою, яка залишилася в Києві, прогулянки лісом із собаками своєї спонсорки.
Особливим ритуалом для мене став щоденний перегляд у соціальних мережах фотозвітів діяльності комунальників Дарницького району Києва. Коли я бачу знайомі вулиці і будинки свого району, людей, які щодня попри небезпеку виходять на роботу, я вірю, що наша перемога прийде зовсім скоро і мені стає легше.
Ким можуть працювати ті, хто не звик сидіти без діла
Знання англійської мови рятує без сумнівів. Однак той рівень, який в Україні я вважала вище середнього, в Англії сприймається інакше. Здебільшого українським жінкам пропонують прибирання або роботу на складах. Оплата мінімальна – 9.50 фунтів за годину. Наші люди погоджуються на такі умови, оскільки потрібно на щось жити і ми не звикли сидіти без діла.
Всі мої спроби знайти адміністративну роботу наразі не увінчалися успіхом.
Десятки розісланих резюме, телефонних інтерв’ю і запитів. Однак поки що надходять лише пропозиції, де вказано – ви повинні отримувати задоволення від фізичної роботи.
Курси з вивчення чи покращення рівня англійської мови обіцяють лише з вересня, коли почнеться новий навчальний рік у коледжах. Натомість пропонують онлайн навчання.
Те, що за кордоном буде непросто, я уявляла. Це не туристична подорож і не добровільна еміграція. Усім тим, хто вимушено залишив Україну, доводиться здобувати болючий досвід біженства.
Це не стільки про поневіряння, скільки про нові навички і усвідомлення того, що доводиться бути в ролі прохача і навчитися гідно приймати допомогу і підтримку.
А британці дуже допомагають Україні. Від постачання зброї і фінансової підтримки на рівні держави до відкритих дверей своїх осель.