Було багато бурятів, які питали місцевих: «Це вже Харків?»
Селище міського типу Козача Лопань та село Цупівка стали одними з перших здобутків російського вторгнення на Харківщині. Окупація триває тут з першого світанку війни та до цього часу. 19 квітня російські та сепаратистські ресурси доповіли про знищення ЛНРівцями диверсійного пункту ЗСУ в окупованій Цупівці, для чого було розіграно взяття та підрив покинутого будинку. Останніми днями ситуація почала змінюватися в північних передмістях Харкова: деякі селища тепер в нейтральній зоні, а декілька інших, за попереньою інформацією, буквально вчора перейшли під контроль ЗСУ.
02.05.2022
Частина перша: Три хвилі в одному селищі: тут починалося вторгнення
Ті, хто зміг виїхати, розповідають, що спершу туди ввійшла молодь. Було багато бурятів, як заїхали до Цупівки – питали місцевих: «Це вже Харків?» Дивувалися асфальтованій дорозі та новому освітленню вздовж траси. Нікого не чіпали, навіть допомагали одній бабусі лікувати поранену під артобстрілом ногу. При обстрілах застрибували до погребів ховатися разом з мешканцями, до одного двору заїхали на БТР та знесли ворота, рятуючись від стрілянини…
Далі з’явилася «Народна міліція ЛДНР». Почали пиячити, розповідати про «8 років бомбили Донбас» і все в такому дусі. Навіть обмундирування нормального не мали, ходили в плямистих синіх формах охоронців та в онучах. Деякі були в кросівках та резинових капцях. Ці більше за всіх гнобили населення, в перервах між пиятикою питаючи місцевих нарків, чи є в них якісь запаси. Ну, це треба було бачити, тільки в окупованій частині Харківщини немає ані світла, ані зв’язку…
Останніми заїхали інші військові ЗС РФ. Хто саме? Багато подейкували, що це кадирівці, насправді ж – осетини. Полазили по Чайківці та пішли. Потім у декого з жителів позабирали паспорти та змушували приходити відмічатися. Всі погреби з харчами обчистили. Ще один з тих, хто виїхав, говорить, що його брату вжарили голову об коліно, поклали на землю та стрельнули з автомату біля голови, подарувавши гільзу на пам'ять. Сказали: «загубиш – вб’ємо». А коли люди просилися до лікарні – говорили: «спробуйте на Білгород, якщо доїдете».
Чи довго ще триватиме ця третя хвиля? Подивимось. Навкруги голі поля, а тил прикритий – кордон буквально в кількох кілометрах за спиною. Втім, якщо м’ясорубка під Ізюмом і далі поглинатиме все нові й нові поповнення, можливо, що цю територію зрештою просто не стане кому контролювати.
Частина друга: ‘Загарбників відкинуто від Харкова’. Як жила під окупацією Руська Лозова
У четвер 28 квітня з’явилися перші звістки про повернення українськими військами контролю над селом Руська Лозова, яке знаходиться прямо на автомобільній трасі Харків-Білгород.
"Саме звідти протягом останніх місяців ворог нещадно обстрілював Олексіївку, селище Жуковського та П'ятихатки. Але тепер загарбники відкинуті від Харкова, і я сподіваюся, що обстрілів цих районів та міста загалом поменшає", - зазначив у п'ятничному відеозверненні харківський мер Ігор Терехов. Невдовзі після цього село потрапило під щільний удар артилерії.
Населення два місяці провело в підвалах та погребах, харчуючись консервацією та городиною. У декого не вистачало їжі навіть для дітей, привозили дуже мало. Про ліки нема що й говорити. Світла та зв’язку не було з перших днів війни. Окупанти перевіряли документи, забирали автомобілі, ноутбуки й мисливську зброю. Казали, що дорога є лише на Білгород, при спробі проїхати до Харкова – стрілятимуть. Будинки, де не було господарів, зламували.
«Хоч і 63 роки мені, ніколи не думала, що такий страх відчую. Не тільки за себе – за всіх навколишніх. Люди тут просто трусилися, - ділиться одна жінка. – Не спати, не їсти нормально, до Харкова в жодному разі. Нам сказали: «Вам тільки білет в один кінець. Тільки Росія, ніяка Україна вам не світить і не допоможе». Це нечисть, по-іншому їх не назвеш. Це дійсно фашисти!»
Інші говорять:
«Мародери натуральні. Вибили нам двері, відправили до підвалу в 17 градусів морозу. Ми перехворіли всі! В кросівках рваних приїхали, а перевзувалися в квартирах. Один в сандалях був, здоровий такий. Брали речі, які їм потрібні були».
«По поведінці солдатів - як пощастить. Якісь риються навіть в трусах, інші перед тим, як зайти, роззувалися, оглядали та йшли, вибачившись. Привозили гуманітарку з Білгорода десь раз на тиждень. Виділялася на одну вулицю певна кількість крупи, тушонки. В багатьох будинках заселилися, які ближче до шосе особливо, покрали машини та їздили по селу на них, оглядали все постійно. Інколи гучно було, інколи тихо».
Під час вогневих дуелей громадою прикривалися як заручниками. Будинки часто трусилися від обстрілів, на одному з городів нарахували 14 воронок від влучань. Вбитих уламками також ховали на городах, їх кількість наразі невідома.
Позавчора близько 600 цивільних осіб, в основному похилого віку, були евакуйовані з села до Харкова транспортом, наданим місцевою владою. Наступного дня до більш безпечних місць забрали ще близько 100 людей. Багато хто поїхав до родичів…