Історії з України #Тиждень12: Тактичні перемоги, допомога США, спогади очевидців та свято по-окупантськи

Київська область. Травень 2022. (Фото: Юрій Кобзєв)

Блог «Історії з України» є центральною частиною нашого проєкту. У ньому в прямому ефірі українські журналісти пишуть про важкі умови життя через російське вторгнення, та повідомляють про те, що відбувається на місцях. Російські журналісти, яким загрожує цензура та тюремне ув’язнення за правду, також поділяться тут своїми історіями. Ми не завжди можемо перевірити події, описані в їхніх статтях, але їхні короткі репортажі та сюжети описують країну, що перебуває у воєнній смуті.

Команда українських редакторів Geneva Solutions буде постійно оновлювати його та додавати нові записи протягом тижня. Версію цього блогу англійською можна прочитати тут, а окремий російський блог — тут. Дякуємо всім, хто підтримав цей проєкт через нашу краудфандингову кампанію.

Слово від нашої редакції

13.05.2022

Доброго ранку, п’ятниця, 13 травня, і 79 день російського вторгнення в Україну. Російські окупанти і далі намагаються захопити завод «Азовсталь» у Маріуполі, тоді як далі на північ у Донецькій області російські війська можуть припинити спроби оточити українські війса на лінії Ізюм-Слов'янськ-Дебальцеве, на користь мілкого оточення Сєвєродонецька і Лисичанська.

У Луганську губернатор заявив, що Росія знову зазнала великих втрат, намагаючись перетнути річку Сіверський Донець, цю заяву підтримало Міністерство оборони Великої Британії.

Український контрнаступ навколо Харкова також змушує російське командування робити важкий вибір. Нарешті, російські війська зміцнюють свої позиції на Зміїному острові, намагаючись заблокувати українські морські комунікації та можливості на підступах до Одеси.

Тим часом у США пакет допомоги у 40 мільярдів доларів для зміцнення оборони України від російського вторгнення цього тижня не дійде до столу президента Джо Байдена, оскільки сенатор-республіканець Ренд Пол, кидаючи виклик своїй партії, оскільки пакет має двопартійну підтримку, каже, що це занадто дорого, і потребує незалежного нагляду. Поточне фінансування США для України незабаром закінчиться.

Під навалою російських загарбників - Юрій Кобзєв з дружиною мешкають неподалік Бучі на Київщині і поділилися своїм трагічним досвідом з нашим кореспондентом Максимом Хотіленком.

За 73 роки бачив багато, але такого не міг уявити

1.5.jpg
Фото: Юрій Кобзєв

Максим Хотіленко, 13.05.2022

Юрій Кобзєв попрощався із життям. За 73 роки вбачив багато, але такого не міг уявити навіть у страшному сні.


“Це пекло було. Над тобою вибухають снаряди. Летять уламки і ти не знаєш куди сховатися. Будинки палають, валяться. Якщо ти зайдеш - тебе просто придушить цим усім і ти помреш”.

Першу зустріч із російськими окупантами пенсіонер з невеликого села Мощун в тридцяти кілометрах від української столиці, запам”ятав на все життя. Вона дивом не стала для нього фатальною вже у перші секунди.

“Я почав відкривати ворота, а він з-за рогу в кінці лісу. Стій! я руки підняв, він мені лягай, а в мене радикуліт, я ж не можу швидко. Я тільки почав лягати і він з автомата почав стріляти.”

На допомогу пораненому Юрію кинувся сусід.

“Він кричить - там другий - працюємо. Сергій почав тягнути, а він із автомата. Потім другий вийшов і нас із двох стволів почали лупити.”

Сергій встиг сховатись за ріг будинку, а от закривавлений пенсіонер залишився лежати на землі. Не розуміючи, що з ним буде далі.

“Сергій мені кричить, - повзи! Я почав повзти. Він мене підтягнув на кут будинку і я знепритомнів.”

Сусід забинтував рани і поки Юрій приходив до тями до будинку увірвался росіяни.

“За півгодини вони заходять. Пятеро людей. Лежати! На коліна!!! Руки за голову!! Серьога став на коліна, він якраз перемотував мені рани. А вони. Де військові?

Окупанти шукали зброю та українських військових. Обшукавши будинок, пішли перевіряти наступні. Тоді здавалося, що гірше не буде. Але вже за кілька днів - на порозі зявилася наступна російська банда.

“Зайшла група 32 людей. ДРГ. Форма чудова, темна. У кожного позаду гранатомети. Кулемети. Взагалі дуже екіпіровані.”

Щоправда ціль у цих “російських” була зовсім інша.

“У Сергія стояла ось така пляшка. І військовий питає, це че ваша горілка? Так, горілка. А можна спробувати? Ми налили вони по одній, яблочком закусили. Говорять. Гарна горілка”

Довго спецпризначенці не пиячили. Швидко зібралися й пішли - українські військові постійно тримал супротивника у напрузі. Та випробування для пенсіонера не скінчилися. За кілька днів, до його будинку, який він збудував сам, прилетіла ракета.

1.4.jpg
Фото: Юрій Кобзєв

“Прилетів снаряд звідти. Він потрапив, фронтон упав і ви бачите все в якому стані, і я не знаю, як зараз. Світла немає, інструмент не працює. Як це все робити?”

І такий він в селі не один. Олена Біла та її чоловік Юрій пять років, власними руками, створювали будинок своєї мрії у тихому лісовому місці за 15 кілометрів від Києва. Архітектор за освітою, жінка продумувала кожен елемент своєї оселі.

“Я мріяла з подругами на фронтонній частині намалювати жар птицю.”

Здійснити давню мрію вдалося. А ось насолодитися - красою, ні. Вже за тиждень після закінчення будівництва над тихим, колись мирним селом, полетіла російська авіація.

“Я прокинулася від вибухів. У нас там другий поверх і наша спальня зверху. Я почула кілька вибухів. Третій дуже серйозний, почала чоловіка будити і потім нам почали дзвонити наші друзі та говорити – почалася війна.”

Свято по-окупантськи. Репортаж про “День республіки”  у Старобільську

У розпал війни, коли через російську агресію щодня гинуть мирні українці, майже у всіх захоплених містах окупанти влаштували свято на честь 9 Травня.  День перемоги зараз у Росії з символу подолання нацизму перетворився на свідчення імперської міцності. Деякі колаборанти пішли ще далі, і вигадали власні нові свята.  У реальності це часто виглядає трагікомічно. Про подібне дійство у Старобільську на Луганщині розповідає наша журналістка Ксенія Новицька.

photo_2022-05-13_10-35-03.jpg
Фото: Ксенія Новицька

Ксенія Новицька, 13.05.2022

З кожним новим днем "нова республіка" не перестає дивувати. На кістках українських військових та цивільних людей вони влаштували справжнє свято “побєдобєсія” 9 травня в окупованому Старобільську. Пісні, мітинг, покладання квітів і всюди рашиські прапори та георгіївські лєнточки. Не по собі від такого видовища. Справжнім апогеєм стало "відкриття відремонтованої стели російському солдату", яку мали б знести невдовзі, але натомість недолуго пофарбували.

Здавалося б, відсвяткували. Але ні. Окупанти пішли далі. 12 травня вони підняли прапор псевдореспубліки на видуманому "святі" - Дні республіки. Запросили своїх "керівників", колаборантів та любителів "руського миру". Коли я побачила фото з цього празднєцтва на "офіційних ресурсах" загарбників, то мій світ зламався. Там я впізнала своїх колег. Двох молодих жінок, з якими я працювала п’ять років. Вони були там. На “Дні республіки”. У платтях, з нафарбованими губами, посміхалися. Як так? Тиждень потому одна з них мені писала, що не може знаходитися в окупації, дивитися на їхні прапори, жити там. Вчора вона святкувала рашистське свято. Не знаю, чи то пропаганда так працює, чи то вони були такими все життя і так вміло приховували це.

У Сватовому, невеликому селищі за 50 км від Старобільська, навіть паспорти “Луганської народної республіки” вручали на “Дні республіки”. А новоспечені "керівники” адміністрації  з посмішкою на обличчі приймали їх і фотографувалися з ними.

І це в той час, коли загарбники вивозять комп'ютерну техніку зі шкіл, медичне обладнання з лікарень, діти лишаються без доступу до нормальної освіти. А пенсіонери стоять в добових чергах за "російською пенсією". Так, уявляєте, почали видавати рашистські подачки. Аж 15700 рублів за два місяці. Радію, що знаю багато пенсіонерів, які плюються на цю показуху і не беруть тих закривавлених грошей.

Слово від нашої редакції

12.05.2022

Добрий ранок. 78й день російського вторгнення в Україну. Згідно з повідомленнями у змі, українська прокуратура збирається судити трьох імовірних російських військових злочинців. Військовополонених звинувачують у нападах або вбивствах мирних жителів, один з них нібито вбив чоловіка, потім неодноразово зґвалтував його дружину. Його планують притягнути до відповідальності заочно.


Тим часом росіяни завдали кілька авіаударів по школах міста Новгород-Сіверський Чернігівської області. За даними обласної влади, є загиблі та поранені.

Російська армія веде активний наступ у Східній операційній зоні для встановлення повного контролю над Донецькою, Луганською та Херсонською областями та утримання сухопутного коридору з тимчасово окупованим Кримом. Жорстокі обстріли зазнають також Харківська та Миколаївська області.

Миколаїв нині виконує критично важливу роль і стримує натиск росіян на Одеську область. Його опір інколи обходиться жахливою ціною, передає наш місцевий кореспондент.

Місто герой Миколаїв - форпост південного регіону

i-URY5lMw34RW0vsACVQGK1sL2XV6sXN7Y7DvSvpg5E6HDWlgHLtOtoCcHR12doWV1qhgdVnZCuwQKkRw3D9QJvoeG68G49_iwY_AELpcorS1DJ1amunUhAOX-aCc4uRpbmqz6I4PL8cFrim9g.jpg
Руйнування у Миколаєві, Україна. Травень 2022. (Фото: Олексій Платонов)

Олексій Платонов, 12.05.2022

Вранці 24 лютого 2022 року під час вторгнення Росії в Україну військова інфраструктура міста зазнала ракетних ударів з боку збройних сил російської федерації. За даними, озвученими владою міста, був обстріляний аеродром Кульбакіно. У місті активно розгорнулася робота із захисту, загони територіальної оборони організували забезпечення фортифікаційних споруд

Фактично щодня протягом майже півтора місяця ведуться ракетно-бомбові різної інтенсивності удари по місту та області. Частково або повністю зруйновані: аеропорт, залізничний вокзал, лікувальні заклади, дитячі майданчики, школи, дитячі садки, житлові будинки, виробничі приміщення та підприємства.

2.jpg
Уламки російської ракети, Миколаїв, Україна. Травень 2022. (Фото: Олексій Платонов)

29 березня російські війська завдали чергового удару по Миколаєву, який зруйнував центральну секцію будівлі Миколаївської обласної державної адміністрації з 1 по 9 поверх. З-під завалів будівлі витягли тіла безлічі вбитих, а всього через зруйновану ЗС РФ будівлі постраждали понад тридцять людей.

12 квітня агресором було пошкоджено водовід у Херсонської області, в результаті півмільйонне місто залишилося без проточної води. Незважаючи на постійні обстріли городяни вміло активізувалися і змогли організувати доставку та розподіл води як питної, так і технічної. У кожен район міста влада та волонтери забезпечили доставку цистерн та бутильованої води, незважаючи на великі черги люди ставляться з розумінням до проблеми.

7 (1).jpg
Місяць без води, Миколаїв, Україна. Травень 2022. (Фото: Олексій Платонов)

Інші області підключилися до допомоги в доставці води, зокрема Одесити направили автопоїзди з водою, люди ставали біля бюветів з метою наповнити так звані «баклажки», які потім вантажили на автотранспорт, житоміряни так само не залишилися осторонь і надають допомогу в доставці води. Кмітливі городяни змогли організувати збирання дощової води у великих розмірах. На сьогоднішній день у Миколаєві вже доставили дві мобільні системи для очищення води. Їх безкоштовно передали місту представники Одеського гуманітарного волонтерського центру. Одна така система на повних потужностях може за добу очистити 24 тонни води.

Незважаючи на часткову ізоляцію Миколаєву надається гуманітарна та волонтерська допомога фактично з усіх регіонів України. Налагоджено постачання продовольства, продуктів першої необхідності із Західної України, Чернівців, Івано-Франківська, Львова. Наші союзники з Польщі та інших країн доставляють тони продукції, включаючи медикаменти та інші товари. Активно працюють волонтерські – релігійні організації, які також забезпечують видачу макаронів, рослинної олії, круп всім нужденним людям. Ведеться роздача безкоштовного хліба.

agro7407.33555301443.jpg
Міський автобус, Миколаїв, Україна. Травень 2022. (Фото: Олексій Платонов)

У Миколаєві всі служби, які забезпечують нормальну роботу міста, працюють у штатному режимі, це стосується медицини, поліції, ДСНС пожежників та рятувальників, комунальників. Регулярно забирається сміття. Працюють продуктові магазини, ринки. У штатному режимі функціонує транспорт, хоча є певні проблеми із забезпеченням міста ПММ. Майже всі муніципальні установи забезпечують городян адміністративними послугами, працює мобільний зв'язок та інтернет.

Харків відчув всю силу російського наступу на Україну і досі перебуває під загрозою від обстрілів та авіаударів. Багато людей евакуювалися з міста, але деякі відчули потребу залишитися, включно з акушеркою-гінекологинею Яною Криленко. Її історію записала наша київська журналістка Олександра Амброз.

Нові життя посеред смерті

ezgif.com-gif-maker.jpg
Харківський обласний клінічний перинатальний центр. Березень 2022. (Фото: Яна Криленко)


Олександра Амброз, 12.05.2022

“Наш пологовий близько до центру. Тут щодня по-різному ситуація. Буває, що долітає і до нас, - розповідає мені пані Яна по телефону. Інтерв’ю з нею я записую по телефону, вона на чергуванні в перинатальному центрі. - Особливо гаряче було на початку [війни].”

Харків - одне з найбільш постраждалих міст України. Великий обласний центр на північному сході країни, півтора мільйони населення. До кордону з Росією - 35 кілометрів. Перші російські ракети полетіли на місто о п’ятій ранку 24-го лютого, а вже за два дні перші російські танки в’їхали на східний Харків. Щоправда, не затрималися там надовго. Відтоді і до сьогоднішнього дня Харків у частковій облозі, місто потерпає від обстрілів з артилерії, авіанальотів та обстрілів балістичними ракетами.

Люди почали масово виїжджати з міста, хтось - за кордон, хтось - на Західну Україну, як от наші нові друзі Настя і Богдан. Пацієнтів стало набагато менше, але й лікарів - також.

“Геть мало вагітних, але тим не менш вони є. - розповідає мені пані Яна. В неї дуже спокійний виважений голос. - Певна підготовка до війни була, в нас хороший підвал, був запас медикаментів, апаратури. В нас в підвалі перебувають пацієнти. Якщо немає форсмажора, то пологи проходять в пологовому залі, але відразу після пологів мати з дитиною спускають у підвал.”

В операційній, за словами пані Яни, вікна закладені матами та затягнуті плівкою, щоб осколки скла не поранили ані лікарів, ані мати з новонародженою дитиною.

“Так само і операційна працює: якщо дуже гучно - в нас все прилаштовано у підвалі.”

Пані Яна каже: в підвалі за весь час війни в них народжували лише раз. Але лежать пацієнти все ж у підвалі. В нашому будинку на Західній Україні теж є підвал, але ми спускаємося туди лише на кілька хвилин. Повітряні тривоги в нашому містечку короткі. Я не уявляю, як у підвалах кілька місяців поспіль живуть люди - хворі, жінки після пологів. Крихітні новонароджені діти.

Читайте статтю повністю тут.

Одна з наших репортерок нещодавно евакуювалася до Косова, де приєдналася до групи українських журналістів, яких прийняла і спонсорувала Приштина. Водночас, Україна досі не визнала державність Косова. Розповідає Людмила Макей.

Косово підтримує Україну, яка не визнає його незалежності

Президент Асамблеї Республіки Косово Гляук Конюфца, фото European Union Kosovo.jpg
Президент Асамблеї Республіки Косово Гляук Конюфца. 9 травня 2022. (Фото: Людмила Макей)

Людмила Макей, 12.05.2022

Сьогодні у Європі та світі майже немає країн, які б не об'єдналися проти Росії через її війну проти України. Зараз Європа згуртувалася навколо України та прагне її підтримати в боротьбі з окупантами. Це можна порівняти з антигітлерівською коаліцією в роки Другої Світової війни.

“Ми усвідомлюємо, наскільки це важливо, тому що Україна сьогодні бореться за весь світ”, - сказав президент Асамблеї Республіки Косово Гляук Конюфца під час урочистостей на честь Дня Європи у Приштині.

Святкування відбулось у національній бібліотеці Косова за участі топ-політиків, дипломатів, журналістів та громадських діячів.

Учасники церемонії привітали започатковану урядом програму “Проживання в Косово для журналістів”. В її рамках 20 українських працівників медіа зможуть певний час жити в країні та залишатися у професії. Перша з них, я, Людмила Макей, яка працює в Приштині з 17 квітня.

Гості та учасники святкування, фото European Union Kosovo.jpg
Гості та учасники святкування Дня Європи в Косово. 9 травня 2022. (Фото: Людмила Макей)

Під час урочистого прийому було оголошено ім'я переможця щорічного конкурсу «Європеєць року». Цієї відзнаки удостоюють людей, чия діяльність просуває європейські ідеї та цінності. Цього разу лауреаткою  стала Фахріє Хоті з невеличкого села Круша. Після Косівської війни в її селі залишилося вдовами близько 300 жінок. Фахріє створила та очолила виробництво консервної продукції, яке сьогодні відоме під брендом “Жінки Круша”. Щодня 50 працівниць наповнюють майже 700 пляшок айвару та солоних огірків, які потім продають по всій країні. Підприємство стало символом відродження, а історія Фахріє лягла в основу фільму “Щаслива жінка”. Привітав лауреатку Посол ЄС в Косово Томаш Шуньог.

Цікаво, що Косово, як і Україна, засвідчило своє прагнення до європейської інтеграції та очікує рішення щодо лібералізації візового режиму й ухвалення заявки про вступ до ЄС. Незважаючи на історичну схожість, сьогодні існує правова колізія в стосунках обох країн. Україна й досі не визнала державу Косово.

“Вони забирають за українське слово чи символіку”: історія вчительки з Мелітополя

ГаннаБут1.jpg
Фото: Facebook Ганни Бут

Катерина Кисельова, 12.05.2022

Місто Мелітопіль на півдні Україні російські окупанти зайняли 24 лютого. Вже за кілька днів містяни вийшли на акцію за Україну і проовжували влаштовувати протести щодня протягом наступних 22 днів. Серед постійних учасиків акції була також Ганна Бут. Вона 30 років прожила у Мелітополі і 20 з них викладала у місцевому профтехучилищі. Вона не просто відчитувала пари, а залучала своїх студентів до громадської активності: вони разом влаштовували екологічні акції та підтримували українську армію. Після окупації російськими військами Мелітополя вона провела у ньому 70 днів.

“Як переступити поріг мого дому — там всюди Україна: чашка «Україна понад усе», вишиті серветки, понад 20 моїх вишиванок. Якби рашисти зайшли до мене, то забрали б у чому стояла. Це їхня звична практика: викрадати людей за українське слово або символіку. Так сталося із моїм учнем Сашко на 3-му курсі профтехучилища, хлопець із села Олександрівка. Окупанти до нього заговорили, він відповів українською: хлопця зв’язали скотчем, мішок на голову — побили і викинули під Мелітополем. Хлопець пішки дістався додому вночі. Для них українське слово чи будь-що жовто-блакитне означає, що це нацист, якого треба знищити. Найбільше переживаю за величезний прапор, з яким ми ходили на мітинги усі ці дні: наші прапори вони топчуть, палять і кричать «Ура!»”, - каже вчителька.

Чому вчителька зрештою прийняла рішення поїхати та як їй це вдалося читайте у статті.

Вчитися гідно приймати допомогу. Досвід біженства у Великобританії

IMG_20220422_154512_1.jpg
Фото: Ольга Головіна
Ольга Головіна, 12.05.2022

Мільйони українців були змушені покинути свої домівки через російську агресію. Тепер їм доводиться шукати роботу, навчати дітей і відбудовувати своє життя в різних куточках світу. Наприклад, у Великобританії.

“Ми з сином приїхали до Великобританії 12-го квітня за урядовою програмою спонсорської підтримки (The “Home for Ukraine”). Всередині березня стало зрозуміло, що до Києва найближчим часом повертатися небезпечно, а віддалено працювати на попередній роботі можливості не було. Коли у Луцьку, де я на той час перебувала, російська ракета вдруге влучила в аеропорт, я вирішила подати документи на британську візу. Подумала – буде легше знайти роботу, адже рівень англійської вище середнього, син піде до школи і ми будемо разом”, - пише журналістка Ольга Головіна.

За її словами, шлях до Альбіону був нелегким. До того ж, потрібно бути готовим до того, що життя тут недешеве. Однак прості британці раді допомогти.

“Моя спонсорка, яка зголосилася нас із сином прийняти, мешкає у передмісті Нортгемптона, Дастоні. Люсінда облаштувала для нас садовий будиночок, який межує з її будинком. Тут є все необхідне. Холодильник був наповнений харчами до нашого приїзду, на стіні український прапор, на столику фотографія моєї родини, яку господиня заздалегідь роздрукувала і помістила в рамку”, - розповідає Ольга.

А от з роботою важче. Здебільшого українським жінкам пропонують прибирання або роботу на складах.

“Оплата мінімальна – 9.50 фунтів за годину. Наші люди погоджуються на такі умови, оскільки потрібно на щось жити і ми не звикли сидіти без діла”, - каже вона.

Більше про досвід українських біженців у Великобританії читайте у статті.

Слово від нашої редакції

11 травня, на 77й день російського повномасшатбного вторгнення стало відомо про активну боротьбу в Донецьку та Дніпрі. Одеська область постраждала від бомбардування, що призвело до знищення будинків. Чотири наслені пункти в Харківській області повернулися під контроль України після визволення.

Учора стало відомо про смерть першого президенти України, Леоніда Кравчука. Журналістка Олена Головіна написала колонку про Кравчука та його термін при владі. Але спершу, чи стане Харків мегаполісом без трамваїв?

Чи стане Харків мегаполісом без трамваїв?

Kharkiv trams 3.png

Станіслав Кібальник, 05.05.2022

Ранок 4 травня почався з розбору комунальниками трамвайної колії на вулиці Весніна, що єднає центр Харкова з найбільшим спальним районом Салтівкою. Невелика урбаністична спільнота міста більше року боролася за порятунок цієї лінії від розширення автомобільного шляху. Ходили з експертами до міськради, ініціювали обговорення проблеми в ЗМІ, аж поки вона не ввійшла до порядку денного жовтневих мерських виборів. Знайти контраргументи в мерії не могли, по-тихому скасовуючи тендери на будівництво без зайвого галасу. Так само тихцем нанесли й удар у відповідь – поки хтось покинув місто, а комусь не до цих питань. Не завадило навіть те, що район регулярно обстрілюється і хтось з робітників міг загинути.

Речник міської влади Юрій Сидоренко виступив з роз’ясненням її позиції:

«Трамваїв у Харкові більше немає. Знищено підстанції, які забезпечували їх роботу. Зруйновано депо. Це перше. Друге. Реконструкція спуску Весніна з розширенням проїжджої частини була запланована давно, і початок робіт стояв у планах на березень цього року. Але тут прийшов брудний російський солдат і терміни трохи зсунулися. Проте війна – не привід відмовлятися від планів покращення транспортної інфраструктури Харкова. І, як би дивно це не звучало, зараз, коли машин у місті майже немає, реконструкція, що почалася, завдасть мінімум незручності тим городянам, хто залишився в Харкові».

kharkiv trams 1.png
Наслідки березневого авіанальоту на КП «Салтівське трамвайне депо». (Фото: адміністрація підприємства)
Критику з боку опонентів такого рішення найбільш стисло та змістовно виклав інструктор КП «Тролейбусне депо №2» Костянтин Дворніченко:

«Чому коли стало зрозуміло, що Салтівське депо обстрілюють, вагони не перевели до Жовтневого і Комінтернівського, а чекали, коли Салтівське розтрощать конкретно? І знищення трамваю – це брехня, європейські країни нам уже наобіцяли подарунків на заміну всього пошкодженого і це ще не фініш, і не було офіційного звернення по допомогу. За будь-яких розкладів після війни в місто повернуться не всі, і автомобільний трафік буде істотно меншим за передвоєнний. Відповідно, не буде проблем із мегапробкою на спуску Весніна. Відповідно, немає жодної причини вбивати трамвайну лінію, тим більше демонтується дві лінії, а не одна, отже про однопутку вже не йдеться».

У багатьох була надія, що війна нарешті щось змінить в міських порядках. Та що більше таких рішень, до того ж без будь-якого обговорення з громадою – тим меншатиме бажаючих повернутися, тим паче серед тих, хто виїхав з Харкова до Європи.

Про гру на виживання в Маріуполі

photo_2022-05-08_15-47-24.jpg

Мар’яна Цимбалюк, 09.05.2022

Тетяні Вовк вдалося втекти від смерті двічі. Вперше вона тікала від російських військ  в 2014 році з Донецька. Через вісім років їй вдруге довелося тікати від них, але вже з  Маріуполя. Жінка прожила  майже місяць в підвалі з восьмирічною донькою і восьмирічним сином та своєю родиною. На їхню вулицю Росія скидала бомби, біля будинку стріляли танки, а в дім приходили окупанти.

Читайте повний текст статті тут.

Помер перший президент України

Leonid Kravchuk.jpeg
Перший президент незалежної України Леонід Кравчук (Фото: офіційний сайт Кравчука)

Ольга Головіна, 11.05.2022

Перший президент незалежної України, політичний старожил, суперечливий політик. На 89му році життя помер Леонід Кравчук. Наприкінці червня минулого року він переніс операцію на серці, згодом проходив реабілітацію в Німеччині.

Володимир Зеленський, Президент України:

«Сьогодні помер перший Президент України Леонід Макарович Кравчук. Він був не просто політиком. І навіть не просто історичною постаттю. Він був тією людиною, яка вміла знайти мудрі слова і сказати їх так, щоб почули всі українці. Леонід Макарович знав, чого коштує свобода. І всім серцем хотів для України миру. Я впевнений, ми це реалізуємо. Досягнемо нашої перемоги й нашого миру».

Одні вважають, що політик свого часу доклав чимало зусиль до розвалу Радянського Союзу і не тримався за владу, програвши на виборах 1994 році Леонідові Кучмі. Інші закидають Кравчуку політичну недалекоглядність. Мовляв, саме через відмову від ядерного статусу і підписання Будапештського меморандуму, Україна змушена відвойовувати свою територіальну цілісність сьогодні.

Історія розсудить, хто має більшу рацію. Однак, саме Леонід Кравчук, радянський апаратник, який відповідав за ідеологію і пропаганду в УРСР повів Україну геть від Москви.

Леонід Кравчук народився у 1934 році в західній Україні, яка тоді була частиною території Польщі. Виходець із селянської родини зробив кар'єру в Компартії. Під кінець існування СРСР колишній викладач політекономії піднявся у вищі ешелони влади, очоливши відділ з ідеології та ставши членом політбюро ЦК КПУ.

Саме під керівництвом Леоніда Кравчука, який очолював Верховну Раду України, парламент проголосував 24 серпня 1991 року за незалежність республіки. А вже через три місяці, на референдумі 1 грудня переважна більшість українців підтримала це рішення. Тоді ж Кравчука було обрано першим президентом України, а через тиждень він підписав з російським і білоруським лідерами Біловезькі угоди про припинення існування СРСР.

Україна на той час володіла третім у світі арсеналом ядерної зброї, який успадкувала від Радянського Союзу. На Київ тоді тисла не лише Москва, а й Вашингтон. Росія і США наполягали на без’ядерному статусі незалежної України. Леонід Кравчук вважав, що відповідальність та величезні витрати на утримання небезпечного арсеналу не під силу Україні, яка на той час була слабкою політично та економічно. Після окупації Донбасу і анексії Криму 2014 року, критиків цього рішення значно побільшало.

Поразка Леоніда Кравчука на виборах 1994 році і мирна передача влади стала важливим досвідом для всієї країни.

У липні 2020 року Володимир Зеленський призначив Леоніда Кравчука головою української делегації в Тристоронній контактній групі щодо Донбасу.

"Кожен українець повинен захищати свою землю, а вороги України повинні бути вигнані за межі України, щоб їхнім духом тут не пахло", - заявив Леонід Кравчук в ефірі каналу "Україна 24" під час однієї з останніх своїх появ на телебаченні у квітні.

Слово від нашої редакції

10.05.2022

10 травня українці та світ дізнались про нічні обстріли заводу «Азовсталь». Святослав Паламар з полку «Азов» розповів Українській правді, що багато людей отримали важкі пораненна в результаті обстрілів. Їм необхідна термінова евукація та госпіталізація.

Azovstal.jpg
Азовсталь після бомбардування (Фото: скріншот з відео Polk Azov / Telegram)
В інших частинах України, сьогодні прийом керівників міністерств іноземних справ Німеччини та Нідерландів. В їх планах відвідування місць, що сильно постраждали від війни, як от Буча та Ірпінь.

9 травня в Росії відзначають як  День Перемоги. В Україні ж ця дата є днем ​​пам’яті та примирення. Журналіст, письменник та історик Сергій Карюк розмірковує про те, якою жахливою була ціна Другої світової війни. Україна втратила чверть населення України. Це відчувається в кожному українському селі.

День перемоги: оплакування загиблих перетворилося на видовище

vday Kariuk.jpeg
Дід Сергія Карюка (його також звали Сергієм), який воював у Другій світовій війні. (Фото: сімейний архів)

Сергій Карюк, 06.05.2022

Кажуть, що цьогоріч День Перемоги над нацизмом 9 травня в Москві відзначатимуть скромніше ніж зазвичай. Парад буде не таким багатолюдним, високоповажних гостей на Красній площі не буде, як не буде і особливої пишності та помпезності. Зате багато хто пророкує інше – саме в цей день Путін оголосить в РФ загальну мобілізацію й врешті перестане ховатися за словом «спецоперація в Україні». Диктатори завжди любили символічність. І мало задумувалися над людськими життями.

9 травня 1945 року мій дід – також Сергій Карюк -  зустрів неподалік столиці Чехії - Праги. Вночі 20-тирічного сержанта підняли на ноги звуки гучного бою. Схопивши зброю, він вискочив зі свого намету… і зустрів десятки солдатів, що кричали «Перемога!», стріляючи в нічне повітря. Багато хто плакав від щастя. Розповідаючи, дід переживав ту ніч знову і знову. Витирав кулаком очі.

Про війну в дідовому селі, що заховалося посеред байраків українського степу в Черкаській області, нагадував перелік загиблих, вибитий на пам’ятнику в центрі. Список засвідчував - 491 місцевих пішли на фронт,  231 з них  - не повернулися.

Не давали забути бійню і залишки окопів навколо села, а ще металеві ребра втоплених в ставках танків та осколки артилерійських набоїв, що густо всіювали дідову землю. Друга світова асфальтним котком пройшла тут двічі. В 1941-му році під час німецького наступу та  ще раз - в 1944-му – під час наступу радянського. Обстріли, бомбардування, голод, масові смерті та страх вкарбувалися в пам’ять місцевих назавжди. До кінця життя найулюбленішою примовкою моєї бабусі було «все переживемо, аби не було війни».

Повну статтю читайте тут.

Кропивницький прощається з бронзовими символами радянщини

Monument to Soviet law enforcers.jpg
Фото: Андрій Богданович

Людмила Макей, 09.05.2022

Демонтаж монументу “дружби народів” у Києві став жирною, але не останньою крапкою в процесі прощання українців з радянським минулим. Бо навіть у третій місяць повномасштабної війни з Росією бронзові символи “союзу нерушимого” подекуди лишаються на своїх постаментах.

Наприклад, у Кропивницькому - місті, яке до 14 липня 2016 року іменувалося Кіровоградом, є пам'ятник радянським правоохоронцям. Він стоїть у сквері, закладеному на честь 40-річчя радянської міліції, а потім перейменованому на честь загиблого Героя АТО Анатолія Бузуляка.

Цікаво, що кропивницький пам’ятник є копією вже знесеного столичного монументу чекістам на Либідській площі (автори - скульптор Василь Бородай та архітектор Анатолій Ігнащенко).

Журналіст Андрій Богданович звернув увагу на цей факт у своєму дописі на фейсбуці.

Ідею про доцільність знесення пам’ятника активно обговорюють і в приватних розмовах, і в соцмережах.

Журналіст і краєзнавець Юрій Лісниченко пояснює: монумент ставили наприкінці 70-х перед міліцейським будинком, там же відбувалися святкування Дня міліції. Але, руйнуючи пам'ятник радянським правоохоронцям, не треба робити лиходіями міліціонерів, дільничних, патрульних, пожежників, які в радянський час входили до системи МВС, застерігає він.

Ситуація навколо пам'ятника насправді досить складна, пояснює начальник відділу по роботі із засобами масової інформації Кропивницької міської ради Сергій Якунін.

“Йдеться про позицію правоохоронців. Вони його ставили, вони вважають, що це пам'ятник їхнім колегам, які загинули від куль, ножів порушників закону - бандитів. Ну, а щоб, скажімо, топонімічна комісія розглянула це питання - має бути відповідне звернення від когось. Це якщо йти законним шляхом. Або ж нестримний вітер громадської потуги, як було до цього”, - каже він.

У той же час за ініціативи небайдужих кропивничан 15 квітня таки демонтували пам'ятник героям-комсомольцям. Активісти кажуть, що довго йшли до цього дня.

Місце, де стояв пам\_ятник комсомольським поколінням (1).jpg
Фото: Олександр Виноградов
У лютому минулого року міський голова Андрій Райкович оголосив, що  місто готове виділити на демонтаж памятника героям-комсомольцям понад два мільйони гривень. А 15 квітня 2022 року комунальники прибрали пам'ятник героям-комсомольцям у сквері Олександра Кондакова біля аграрного коледжу. Кропивничани жартують: “комсомолка” пішла на побачення з демонтованими раніше Леніним та Кіровим.

У той же час відомий журналіст, автор путівника “Кіровоград”, книги “Вулицями рідного міста” та інших краєзнавчих праць Юрій Матівос відреагував на ліквідацію скульптури статтею “Що треба місту: порожні п'єдестали чи оригінальні пам'ятки?”.

Він констатує: “Майже десятиріччями стирчать порожні п'єдестали на площі Героїв Майдану, у Ковалівському парку, на Набережній Інгулу неподалік Великого мосту, біля колишнього аеропорту тощо. Тепер до них додали ще одну руйнацію. І, схоже, не останню… Кропивницький може стати музеєм порожніх п'єдесталів під відкритим небом”.

Як альтернативу фахівець пропонує перейняти досвід одеситів, де на території заводу “Пресмаш” довго стояв “бесхозний” Ленін. Так-от, художник і режисер Олександр Милов перетворив його на Дарта Вейдера. Тепер на старому гранітному постаменті височіє постать героя “Зоряних війн”.

Херсон: тиждень у повній ізоляції

Occupied Kherson.png

Дарʼя Котєльнікова, 04.05.2022

30 квітня російські військові залишили Херсонщину від мобільного звʼязку та інтернету. Мешканці опинилися у повній ізоляції. Як повідомляли Суспільному мобільні оператори — це не аварія. Військові просто відключили від електропостачання все обладнання. Знайти звʼязок з регіоном майже неможливо, але деяким вдається відправити невеличкі повідомлення близьким.

На зображенні вище можна побачити, як у Херсоні виглядають місця, в яких можна зловити інтернет.

Я постійно бачу в Інстаграм сторіз таке собі «сарафанне радіо» — де працює інтернет. Люди діляться місцями де можна дозвонитися або навіть написати повідомлення у соцмережах.

Єдиний діючий у регіоні провайдер, працює через ростелеком, тому користуватися ним просять вкрай обережно. Та й навіть так, черга на підключення до них вже на два тижні вперед.

tg_image_984161530.jpeg

Як писали місцеві, звʼязок планують вимкнути до 10 травня, для створення «картинки» на День перемоги.

Також, російська пропаганда поширює фейк, що Україна забула про Херсонщину та навіть відімкнула її від звʼязку, що є неправдою.

Телебачення — теж лише російське. За цей час один з місцевих телеканалів вдався до колабораціонізму. За це їм вже висунули звинувачення у держзраді.

Під шумок, у деяких селищах намагаються ввести рублі. На своїй Фейсбук сторінці Олег Батурін писав, що в одному з населених пунктів хліб продаватимуть лише за рублі.

Зі своєю родиною я звʼязку досі не маю. Знайомі, яким вдалося зловити проблиски, кажуть що в місті тихо. І це єдине, що дає надію на те, що з рідними все добре. Але ця повна ізоляція лякає.

Поступово українські провайдери налагоджують звʼязок, проте зробити це складніше ніж здавалося і потребує часу.

А до того часу, місцем «збору інформації» стала головна вулиця міста — Суворова. Люди виходять гуляти, зустрічаються зі знайомими і як в старі часи передають інформацію одне одному.

І жодна ізоляція і пропаганда, не змусить Україну відмовитися від Херсонщини, а херсонців повірити, що про них забули. І всім нам, херсонцям, важливо, щоб про місто памʼятали і підтримували у будь-який спосіб. Адже там де не стріляють — давлять психологічно.

Шостий ракетний обстріл Кіровоградщини російськими військовими

Kirovohrad region 1.jpeg
Фото надане авторкою матеріалу
Травмовані дві людини, пошкоджена електропідстанція: такі наслідки  ракетного удару 3 травня на території Кіровоградської області. Вночі три ракети прилетіли з Каспійського напрямку. Дві влучили в підстанцію залізниці біля села Богданівка Долинської громади. Одну біля села Гурівка збили сили протиповітряної оборони. Загиблих немає, розповів голова обласної військової адміністрації Андрій Райкович. На територію  залізничної станції журналістів не пустили, заступник  начальника станції Денис Тихончук пояснив це тим, що станція — режимний об’єкт. Журналістці Анні Дністровській вдалось поспілкувалась з трьома жителями села Богданівка, які, з їх слів, бачили і чули, як прилетіли ракети.

Анна Дністровська, 06.05.2022

Шестидесятирічна жителька Богданівки Тетяна Малюга доїла корову, коли почула звук ракети. Спочатку подумала, що це літак. Її чоловік Борис Малюга розповів, що бачив обидві ракети.

Kirovohrad region 2.jpeg
Фото надане авторкою матеріалу

«Вони летіли ось там, де стовпи, видно було. Спочатку бахнула одна ракета … Я доїла корову і виходила із сарая з відром, ми думали, що літак, я відразу заховалась, і почули вибух. Перша відразу вдарила, а друга прилетіла через п’ять хвилин. А тільки, напевно, осколки попадали на дах. Кажу чоловіку “Ховайся, бо не дай Бог, влучить”, я вскочила в сарай, а він теж прибіг до мене. Собака злякалась дуже, і корова», — розповіла Тетяна.

Кажуть, що повторного удару не бояться. Їх сусідка Тетяна Танцура працює продавчинею у магазині, який поряд із залізничною станцією, в електропідстанцію якої влучили ракети. О восьмій вечора почула перший вибух. Вибуховою хвилею вибило одне вікно у будинку, інше — у господарчій будівлі.

Kirovohrad region 3.jpeg
Фото надане авторкою матеріалу
«Одне вікно вибило одразу, двері відкрилися, я вибігла на вулицю, побачила, що там пожежа, дим, все горіло, люди почали виходити на вулицю. Потім ще одна ракета прилетіла, але я її не бачила, бо був такий гуркіт, що я заховалася в хату. Звичайно, злякалась, а хто б не злякалася. Дітей було багато на вулиці, я за дітей злякалась, не за себе», — Тетяна сказала.

Голова обласної військової адміністрації Андрій Райкович розповів, що внаслідок ракетного удару горіли орієнтовно 27 тонн трансформаторного мастила. Вночі рятувальники локалізували пожежу, на ранок 4 травня ліквідували. Легкі поранення отримали двоє бійців відомчої охорони. Керівник центру екстреної медичної допомоги Олександр Ярошенко розповів, що травмованим надали медичну допомогу, підстав для госпіталізації не було, бо у людей були подряпини.

У Гурівській сільській раді інформацію стосовно знищення третьої ракети, про яку говорив Андрій Райкович, не підтвердили і не спростували. Секретарка сільради Ірина Руда сказала, що не володіє інформацією стосовно спрацювання ППО.

Наступної доби — 4 травня — знову ракета російських окупантів прилетіла на територію Кіровоградської області. Вона влучила в об’єкт інфраструктури поблизу міста Кропивницький, загиблих і травмованих немає, розповів Андрій Райкович. З 24 лютого, початку повномасштабної війни в Україні, у Кіровоградській області під час ракетних обстрілів загинули 13 військових. Шестеро на аеродромі цивільної авіації в Олександрії, семеро — на військовому аеродромі Канатове.

Скрізь, де російські військові дісталися зі своїми бомбуваннями та обстрілами, вони залишили слід із нерозірваних боєприпасів і мін; в сільській місцевості, на узбіччі дороги або в міському парку. Далі - репортаж про саперів Нацгвардії від нашого кореспондента в Миколаєві.

Розмінування “великодніх подарунків” Росії

Untitled.jpg
Вибухівка, залишена російськими окупантами, Миколаївська область, Україна. 4 травня 2022 (Фото: Світлана Вовк)

Світлана Вовк, 09.05.2022

4 травня група розмінування Національної гвардії України відпрацювала по вибухонебезпечним предметам, які лишились після російських окупантів на території Миколаївської області, а саме артилерійські боєприпаси 120мм та мінометні міни 120мм про це повідомив начальник інженерної служби військової частини 3039 Національної гвардії з позивним «Навігатор».

«Після того як нашої артилерією було знищено камаз окупантів, який перевозив артилерійські снаряди та мінометні міни, лишилось чимало вибухонебезпечних предметів. Завдання групи розмінування ці боєприпаси знищити контрольованим підривом. До знешкодження вибухонебезпечних предметів залучилось п’ять осіб особового складу групи розмінування» - повідомив Навігатор.

Миколаївські гвардійці щоденно несуть службу щодо оборони та охорони міста, а також кордонів та меж області розповів офіцер військової частини 3039 Національної гвардії України з позивним «Екран».

Untitled (1).jpg
Розмінування. Миколаївська область, Україна. 4 травня 2022 (Фото: Світлана Вовк)

«Ми виконуємо не тільки охорону громадського порядку, оборону міста та державних об’єктів, які знаходяться на території нашого міста та області, а також наші спеціалісти саперної справи залучаються до розмінування території, яка є з найбільш небезпечною в нашому місті» - зазначив офіцер нацгвардії.

Саперні підрозділи працюють по заявкам, які отримують від представників ДСНС. На території Миколаєва та області, які знаходяться під щоденними обстрілами є чимало залишених небезпечних «подарунків» від російської федерації. Офіцер військової частини 3039 Національної гвардії України з позивним «Екран» закликав до уважності й обережності всіх громадян, аби вони не підбирали невідомі предмети, оскільки це може вартувати вам життя.

“Вам цього не зрозуміти”. І це нормально

IMG_5894.jpg
В евакуації у Львові. Травень 2022. (Фото: Дар'я Кошель)


Дар'я Кошель, 09.05.2022

“Вам цього не зрозуміти”, - скаже мешканець Бучі, який не виїжджав зі свого міста киянину чи киянці, які лишалися у столиці. А ті так само впевнено кинуть “вам не зрозуміти” сусідам, які виїхали з Києва на захід України в останні дні лютого. І всі вони одностайно відмовлять у розумінні тим, хто перші два місяці війни провів у Польщі, Німеччині чи Чехії.

І всі вони будуть праві, бо у них усіх справді докорінно різний досвід. І цю різницю дуже важливо усвідомлювати. Це не означає, що хтось вчинив краще чи гірше, це означає лише, що цей досвід абсолютно непорівнюваний.

Про це дуже влучно сказав соціальний психолог Олег Покальчук у статті для “Лівого берега”: “Буде дуже чіткий розподіл на своїх та інших. Причому своїх ти будеш бачити з першого погляду, навіть не потрібно говорити. … Це трохи схоже на кола Дантового пекла, кожен буде у своєму колі”.

A зрозуміти пекло іншої людини можна лише побувавши в ньому. Я відчуваю це на собі: частина моїх колег переїхали до Варшави, але працюємо ми над одними проєктами. І часом мені дуже складно прийняти те, що ми, тут, ці проєкти робимо під звуки повіртряної тривоги, а вони, там, цього не розуміють. А я, натомість, не розумію їхню тугу за рідним домом, на якій вони щоразу наголошують: повертайтеся, в чому проблема? Росіяни вже відійшли від Києва, зараз є “лише” ракетна загроза, до якої ми в Україні, на жаль, уже звикли. А вони - ні.

Всі ці лінії розрізнення та розмежування між нами як шрами. І вони тільки ставатимуть сильнішими.

Вже зараз я часто зустрічаю знецінення тих, хто виїхав за кордон з занадто безпечних регіонів або занадто рано, або взагалі - зайняв чуже місце. Одна моя товаришка на Facebook жалілася, як її з маленьким сином регулярно критикують за виїзд до Відня зі спокійних Чернівців. Мовляв, навіщо, якщо є люди з Маріуполя чи зруйнованих районів Харківщини, яким тепер просто “не вистачить місця у Європі”. А мер Дніпра Борис Філатов у дуже критичних виразах описав не лише поведінку переселенців у західноукраїнських областях, але й навіть їхній одяг: якщо вже приїхали, то не носіть плюшевих спортивнихкостюмів і не окуповуйте всі місця у кав'ярнях зі своїми ноутбуками. Чим вони не вгодили пану Філатову - невідомо, але все ж в Україні міські голови не мають права вказувати людям, що вдягати та де сидіти. Мені здається, що в основі цього - небезпечна тенденція порівнювати свій біль і горе з болем і горем інших людей. Але це неможливо. Наша злість, яку ми таким чином виливаємо, aбсолютно природна та здорова.

Проте, як пише психотерапевтка Оксана Єфремова, найважливіше - пам'ятати, хто ворог і агресор, на кого має бути спрямована наша здорова реакція злості. І цей ворог - не такі ж люди, як ми, які потерпають від війни.

Newsletters