Історії з України #Тиждень15: лінія фронту на тисячу кілометрів і побитий Миколаїв

У порту на Миколаївщині ворожа ракета пробила ніс судна. Травень 2022 року. (Фото: Ukrainian Shipping Magazine/надане Олексій Платонов)

Блог «Історії з України» є центральною частиною нашого проєкту. У ньому в прямому ефірі українські журналісти пишуть про важкі умови життя через російське вторгнення, та повідомляють про те, що відбувається на місцях. Російські журналісти, яким загрожує цензура та тюремне ув’язнення за правду, також поділяться тут своїми історіями. Ми не завжди можемо перевірити події, описані в їхніх статтях, але їхні короткі репортажі та сюжети описують країну, що перебуває у воєнній смуті.

Команда українських редакторів Geneva Solutions буде постійно оновлювати його та додавати нові записи протягом тижня. Версію цього блогу англійською можна прочитати тут, а окремий російський блог — тут. Дякуємо всім, хто підтримав цей проєкт через нашу краудфандингову кампанію.

Слово від нашої редакції

03.06.2022

Минуло 100 днів російського вторгнення в Україну. За словами Президента Володимира Зеленського, станом на сьогодні під контролем окупантів перебуває близько 20% нашої території.

“Майже 125 тисяч квадратних кілометрів. Це значно більше, ніж площа всіх країн Бенілюксу разом узятих. Близько 300 тисяч квадратних кілометрів забруднені мінами та снарядами, які не розірвалися. Майже 12 мільйонів українців стали внутрішніми переселенцями. Понад 5 мільйонів – це передусім жінки та діти – виїхали за кордон.”

Бої тривають на величезній території від міста Харкова до Миколаєва. Лінія фронту та постійні бойові дії розтягнулися на  понад тисячу кілометрів. За словами Зеленського, Україна захищається фактично від усієї російської армії і потребує більше озброєння від західних партнерів. Всі боєздатні військові формування Росії залучені до цієї агресії. І для більшості європейських держав такий масштаб війни вже був би колосальний.

Тим часом, останній шостий пакет антиросійських санкцій в ЄС включає часткове ембарго на постачання російської нафти. Америка також розширила режим санкцій проти представників путінської еліти та фінансових установ.

100 днів війни: у побитому Миколаєві загострюються бойові дії

tanker.png
У порту на Миколаївщині ворожа ракета пробила ніс судна. Травень 2022 року. (Фото: Ukrainian Shipping Magazine/надане Олексій Платонов)

Олексій Платонов, 03.06.2022

Від початку війни Миколаїв, життєво важливий форпост на шляху до головного українського порту Одеси, успішно відбивав атаки ворога, проте артилерійський обстріл міста посилився. Міське водопостачання тимчасово було втрачено, потім відновлено, з’явилися також харчові картки.

Цього тижня по всьому регіону спостерігається помітне збільшення ракетно-артилерійських обстрілів. Попередні сильні удари з Херсонської області та Чорного моря були переважно ввечері та вночі. Тепер, окрім крилатих ракет, росіяни додали свою систему «Піон» більшої дальності, яка може вражати цілі на відстані 30-47 кілометрів. Це призвело до більш інтенсивного цілодобового бомбардування міста та його мирного населення. Є жертви.

Посилення ворожого вогню військові експерти пов’язують із масованим контрнаступом української армії на Херсонському напрямку. За останні кілька днів українська армія звільнила понад двадцять населених пунктів на околицях Херсона. У Дніпро-Бузькому лимані затоплено два швидкісних російських десантних катери.

У той же час, Росія використовує ненадійну стару військову техніку (наприклад, танки Т-62 радянських часів), є ознаки паніки та деморалізації як серед російських солдатів, так і офіцерів.

Полковник Служби Безпеки України Роман Костенко каже, що Миколаївська область готова до бою, є кілька ліній оборони вздовж східної адміністративної лінії області. Водночас Миколаївська та Одеська області зараз оснащені протикорабельними ракетами та пусковими установками, тож ніяка висадка з Чорного моря їм не загрожує.


обстрел2.jpg
Смертельні руйнування в Миколаєві. Червень 2022 року. (Фото: Олексій Платонов)

За словами чиновників, в Миколаєві залишилося близько 60% населення. Місто живе в постійному психологічному напруженні. Міський голова Олександр Сенкевич і голова облдержадміністрації Віталій Кім закликали людей, які проживають у найнебезпечніших районах, по можливості евакуюватися.

Лише за один день, 1 червня, російські війська знищили 23 об’єкти цивільної інфраструктури в Миколаєві та п’яти прилеглих населених пунктах, є загиблі та поранені. Пошкоджено 6 багатоповерхівок, 12 приватних будинків, чотири приватні підприємства та інша інфраструктура.

Наступного дня чотири крилаті ракети влучили в Миколаївському районі, повністю знищивши залізничний міст. Також було обстріляно Чорноморське узбережжя Миколаївської області та позиції українських військових.

Миколаївська влада розпочала видавати харчові картки (як під час і після Другої світової війни – ред.). Однак організатори не передбачили такого великого попиту, і черги з переважно літніх людей, які чекають на сонці по 7-10 годин, ризикуючи життям в разі обстрілу. Водночас в місті відчутний дефіцит пального, і солі…

kartka.jpg
Черги за хлібом та консервами, Миколаїв. Червень 2022. (Фото: Олексій Платонов)

Усі служби міста працюють у повному обсязі. Наприклад, медичні заклади повністю незалежні і можуть працювати без живлення, на генераторах, протягом року. Підключившись до Інтернету через станції StarLink Ілона Маска, лікарі можуть консультуватися з колегами з інших країн.

У Миколаєві триває воєнний стан, сувора комендантська година та багато блокпостів, і, незважаючи на літо, улюблені пляжі цього року не відкриються.

Слово від нашої редакції

photo_2022-06-02_07-39-15 (2).jpg
Руйнування в Сумській області, Україна. 2 червня 2022 р. (Фото: Голова Сумської ОДА Володимир Живицький/Телеграм)

02.06.2022

За минулу добу повітряні тривоги лунали майже по всій території України, окрім Херсонської області. На окупованих територіях на сході та півдні частково чи повністю відсутні газопостачання, електроенергія, водопостачання, український мобільний звязок. Люди потребують медикаменти та гуманірну допомогу. Бойові дії та обстріли тривають, повідомляє Українська правда.

Уночі 2 червня росіяни нанесли 3 ракетні удари по території Краснопільської громади у Сумській області.

Українські війська утримують під контролем промзону Сєвєродонецька у Луганській області, російські війська завдали удару забороненими касетними боєприпасами по околицях Слов'янська у Донецькій області.

У Львівській області на пошкодженій російськими ракетами ділянці залізниці поїзди не ходять.

На Дніпропетровщині, Херсонщині, Миколаївщині – нічні тривоги. І знову ворожі артобстріли.

За словами президента України Володимира Зеленського, за час розв'язаної Росією війни в Україні загинули 243 дитини, 446 дітей були поранені, ще 139 зникли безвісти. Українська сторона також повідомляє, що понад 200,000 дітей були депортовані до Росії.

Гірські рятувальники в Ірпені: «Наші серця були розбиті»

MRT2.jpeg
Волонтери «Гірського рятувального загону», м. Ірпінь, Київська область, Україна. Травень 2022 р. (Фото: «Гірський рятувальний загін»)

Ольга Суровська, 02.06.2022

Команда «Гірського рятувального загону» (ГРЗ) в мирний час шукає загиблих та рятує поранених у Карпатах. Це фізично сильні волонтери та досвідчені мандрівники, які навчені працювати на скелях, у воді та під час сходження лавин.

Коли Ірпінь було звільнено від російського вторгнення, волонтери ГРЗ одними з перших допомогли зачистити місто. Тоді туди пускали лише українських військових та саперів, тож вони одними з перших побачили, що залишили по собі росіяни.

«Коли ми побачили зруйновані будівлі та спалені машини, ми були шоковані. Наші серця були розбиті», – розповідає один із волонтерів Віктор Шушвал.

Їхня команда з шести людей працювала пліч-о-пліч із Державною службою з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Головним завданням було усунути небезпечні і пошкоджені панелі даху школи.

MRT3.jpeg
Зруйнований Ірпінь, Київська область, Україна. Травень 2022 р. (Фото: «Гірський рятувальний загін»)

«На першому засіданні нам сказали, що не можна відкривати зачинені двері в місті і не піднімати нічого, що може вибухнути. Сапери ДСНС вже розчистили територію навколо школи, але деякі снаряди десь могли залишитися. Ми побачили кілька отворів від снарядів, які пройшли крізь дах. Потрібно було бути дуже обережними», – каже інший волонтер Тарас Заєць.

Волонтерам дозволили жити в школі, де вони працювали. Вони знайшли лише одну кімнату з двома неушкодженими вікнами – всі інші були зруйновані вибуховою хвилею. Вони закрили розбиті вікна меблями та полотном, спали на підлозі. Це приміщення стало їхнім штабом для всієї операції. У місті не було ні води, ні електрики, ні тепла, ні навіть їжі. Місцеві жителі готували їжу на вулиці.

«Там залишилися найбільш незахищені люди – люди похилого віку, яким було нікуди подітися, люди з інвалідністю, переважно пенсіонери. Ці люди довгий час жили в жахливих умовах. Ми привезли всі необхідні речі. Залишаючи місто, ми віддали решту їжі місцевим жителям. Вони були дуже вдячні», – розповідає Тарас Заєць.

MRT.jpeg
Автівка «Гірського рятувального загону», м. Ірпінь, Київська область, Україна. Травень 2022 р. (Фото: «Гірський рятувальний загін»)

80% Ірпеня повністю знищено війною, тому попереду ще багато роботи. На щастя, багато волонтерів приїхало до міста, щоб допомогти, але працьовиті руки тут все одно не завадять.

Волонтери «Гірського рятувального загону» продовжуватимуть прибирання території Ірпіня, а також інших міст. Наразі команда має державне фінансування на вісім таких завдань.

Війна, попри всі жахіття та страждання, дала неочікуваний ефект. У місті Рівне різко зросла кількість одружень.  А розлучень, навпаки, скоротилася до мінімуму. Про те, чому так відбувається, пише місцева журналістка Мирослава Опанасик.

У Рівному за час війни – сплеск одружень

i135493.jpeg
Анна та Давид одружилися на початку травня. Для цього Давид прийшов на один день війни. (Фото: телеканал Рівне 1)

Мирослава Опанасик, 03.06.2022

За три місяці війни у Рівному одружилося 859 пар молодят. А ось за аналогічний період торік шлюбів було укладено усього 470. Тож виходить, що одружень у війну стало майже удвічі більше, ніж у мирний час. Кожне десяте одруження нині - з військовослужбовцем.

Що стосується розлучень, то їх за період війни у Рівному було лише 36. Про це повідомило Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Рівненська психологиня Алла Яремович такий сплеск одружень у місті пояснює тим, що постійно перебуваючи у стані виживання в умовах військового стресу, партнери можуть приймати рішення швидше, бо вагатися ніколи.

“Переважна більшість людей в умовах катастрофічного стресу здатна діяти рішуче. Cпрацьовують захисні механізми психіки, відчуття загострюються і почуття переживаються яскравіше. Необхідність у підтримці, розумінні, допомозі зростає. Базові потреби набирають більшої ваги та можуть прискорити прийняття важливих рішень.

Посилюється свідоме або несвідоме бажання залишити після себе здорове потомство, нащадків, які продовжать рід, традиції, понесуть у майбутнє національну ідентичність.

Під час критичних подій люди позбавляються ілюзій, стають природніми, справжніми, спадають маски, відпадає потреба вдаватися до певних маніпуляцій у стосунках”.

А ось причину дуже малої кількості розлучень експертка пояснює так:

“Розлучення - це стрес, а розлучення під час військових дій - подвійний стрес. У цьому випадку - внутрішній і зовнішній. Напруження, тривога, страх зростають. Більше лякає невизначеність, важко передбачити майбутнє.

Необхідність зберегти життя стає важливішою за потребу з’ясовувати дрібні непорозуміння.

Партнери починають більше цінувати те, що мають, аніж те, що можуть або планують отримати у випадку розлучення.

Ризикувати не хочеться. Виживати легше гуртом. Партнери, що якийсь час прожили разом, мають уявлення один про одного, приблизно знають чого можна очікувати. Передбачуваність певною мірою заспокоює і дає впевненості. З’являється більше співпереживання, прийняття, терпіння і витримки.

Переважна більшість претензій з обох сторін зменшується.

Це дозволяє подивитись на розлучення з іншої сторони. Часто буває, що у пари, яка пройшла разом важкі випробування, відновлюються і міцнішають стосунки. Вони ніби переходять на інший рівень”.

Втім, більш глибоко вивчати питання причин одружень і розлучень можна буде після перемоги, зауважує психологиня.

Слово від нашої редакції

e805a2e08f5e9aaabc770544789cad17_1654009716_extra_large.jpeg
Зустріч Президента України з Президентом Словацької Республіки в Києві. 31 травня 2022 р. (Фото: Офіс Президента України, Creative Commons Attribution 4.0 International)

01.06.2022

Розпочалася дев’яносто восьма доба героїчного протистояння Українського народу російському воєнному вторгненню.

Президент Джо Байден підтвердив, що Сполучені Штати відправлять в Україну більш досконалі ракетні системи, з можливістю точніше вражати цілі на полі бою з більшої відстані всередині країни, які він назвав «ключовими цілями» російських сил вторгнення.

Напередодні Президент України Володимир Зеленський заявив, що «Ми плануємо деокупувати всю нашу територію згідно з міжнародним правом, і нам байдуже до планів Росії», після переговорів з президентом Словацької Республіки Зузаною Чапутовою в Києві.

За останню добу агресор завдав ракетних і артилерійських ударів по Сумській, Харківській областях та Донбасу.

На Донецькому напрямку підрозділи агресора, за підтримки авіації, основні зусилля зосереджують на веденні наступальних дій. На Сєверодонецькому напрямку російська армія штурмувала північні, південні та східні райони міста, закріплюється у середмісті. Там досі можуть перебувати заблокованими до 12 тисяч цивільних громадян.

Окупанти завдали авіаудару по Сєвєродонецьку – влучили у цистерну з азотною кислотою на хімзаводі. Мешканців області закликали залишатися в укриттях і використовувати за можливості захисні маски для обличчя, просочені содовим розчином.

На Південнобузькому напрямку ворог основні зусилля зосереджує на утриманні зайнятих позицій , здійснив масовані обстріли із реактивних систем залпового вогню, ствольної артилерії та мінометів.

В акваторіях Чорного та Азовського морів кораблі чорноморського флоту російської федерації і далі ізолюють судноплавство.

Сьогодні, у Міжнародний день захисту дітей, репортаж від нашої кореспондентки ілюструє, як вчителі займаються з дітьми, навіть під землею та під обстрілами.

Як у Харкові школа перетворилась на бомбосховище, а метро - майже на школу

Харків\_Долгопол1.jpg
Дитячі заняття в Харківському метро. Травень, 2022. (Фото: Олена Долгопол)

Катерина Кисельова, 01.06.2022

Харків зазнав бомбардувань від першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну. Масовані обстріли посилювались, і Харків чи не щодня з’являвся у переліку міст, що потрапили під авіаудари. У місті та Харківський області, станом на середину травня, російські війська пошкодили або зруйнували понад 260 закладів освіти: це школи, дитячі садки, училища. І ця цифра не остаточна.

Від 24 лютого десятки тисяч харків’ян виїхали з міста, тисячі — перебралися жити на станції метро. Але були такі, що залишилися у своїх квартирах і знайшли для себе працю за покликом серця. У цьому матеріалі дві харків’янки — Людмила Таболіна та Олена Долгопол розповідають, як у час війни школа може перетворитися на бомбосховище, а станція метро — на шкільний клас.

«Уявляла свою школу неушкодженим корабликом у грі «Морський бій»

Людмила Таболіна — директорка школи № 10 у Харкові. 24 лютого вона прийшла на роботу, не знаючи, як це: керувати школою під час бойових дій.

«Поки ішла вранці до школи, побачила великі чергу по воду, у банкомати та на заправку. У метро вже було багато людей на ковдрах, із дітьми та домашніми тваринами. А поруч такі, як я — чекали на потяг метро. Тоді зрозуміла, що можна бути з людьми в одному місці, але у двох різних світах, — пригадує ранок 24 лютого Людмила. — Біля школи бачу: двоє незнайомих чоловіків виносять нашу лаву. Виявляється, у сусідньому будинку був дуже тісний підвал, тож вони прийшли позичити у нас хоча б лавочку. У нашій школі є цокольний поверх: там їдальня, роздягальня, тир. Я одразу ці приміщення відкрила і запропонувала прихисток: так у школі почало діяти бомбосховище.»

MyCollages (1).jpg
Харківська школа №10 і залишки російської ракети неподалік. Травень 2022. (Фото: Людмила Таболіна)

У найстрашніші дні березня у школі мешкали понад 100 осіб, у спокійніші тижні квітня — до 5 десятків.

«Однією ночі «прилетіло» у будинок поруч: люди прийшли до нас просто з ліжок — у капцях і халатах. Відтоді нам у школу завезли ковдри та речі, ми спустили зі спортзалу мати, почали роздавати гуманітарну допомогу. На шкільній кухні люди варили собі їсти і навіть провели WiFi у підвальні приміщення. Школа перетворилася на гуманітарний хаб: ми просто розуміли, що маємо допомогти.»

Усі ці дні вона приходила на роботу, хоча офіційно педпрацівники Харкова пішли на простій до 11 квітня. Проте вчителі школи № 10 відновили дистанційне навчання 1 квітня, адже розуміли, що дітям потрібне навчання, підтримка і спілкування.

«Нашу школу хтось береже: будівлі довкола обстріляні повністю. У страшні дні березня я мала страшне відчуття, наче хтось грає у морський бій: усі поруч вже збиті, а наша школа — неушкоджений кораблик — стоїть. Порівняно з іншими закладами Харкова — у нас незначні синці і подряпини: кілька вибитих шибок і тріщини по стінах.»

«А в російського солдата людське обличчя?»

Олена Долгопол — викладачка Харківського національного університету міського господарства. В освіті вона понад 30 років: працювала з усіма віковими категоріями дітей — від дошкільнят до студентів. Тому коли у перші дні війни побачила оголошення, що набирають охочих для роботи із дітьми на станціях метро, не вагалась. І вже за кілька днів стала волонтеркою проєкту «Спільно. Точки зустрічі», який громадська організація «Фонд «Професійний розвиток Харкова»» втілює разом із ЮНІСЕФ. Волонтери мали еміційно підтримати дітей через навчальні ігри, малювання, пізнавальні заняття.

Харків\_Долгопол\_портрет1.jpg
Олена Долгопол навчає дітей у Харківському метро. Травень 2022. (Фото: з дозволу Олени Долгопол)

«Вперше прийшла на свою станцію метро «23 серпня» — а там близько 70 дітей різного віку. Але заняття провести тоді не вдалося. Виявляється на станції ширилась ротавірусна інфекція, і лікар не дозволив збирати дітей. А лікарем на станції був волонтер Сергій — студент 5 курсу. Тільки уявіть: він сам узяв на себе роль відповідального за станцію, де були десятки літніх людей, дітей, була дівчинка, що народилася 24 лютого 2022 року», — пригадує свій перший день волонтерства Олена.

На кожну станцію призначили по двоє осіб для занять. Спершу Олена із дітьми мостилися просто на сходах до перону. Пізніше їм принесли чотири парти і виділили місце перед спуском на платформу метро.

«Коли прийшла наступного разу, багато дітей зацікавились, — розповідає далі Олена. — Ми говорили про мрію, про Україну. Мене тоді здивувало: ніхто з дітей не казав чогось страшного про війну. Вони мріяли, щоб було тепло, щоб можна було піти погуляти із друзями, ходити до школи. Вже згодом я почала помічати зміну поведінки та того, як вони мислять.

Одного разу вони мене запитали: як виглядає російський солдат? У нього людське обличчя? Я тоді зрозуміла: усі дорослі називають окупантів орками, тому діти хотіли розуміти, чи схожі вони взагалі на людей. Я відповіла: так, вони виглядають, як люди, але поводяться гірше за звірів.

На іншому занятті ми говорили про перемогу. Виявляється, діти чують це слово, але не розуміють. У них не було власного життєвого досвіду, щоб пояснити, що таке перемога у війні для України. Тоді ми взяли карту України, знайшли Харків, з’ясували, що українські війська просуваються у бік до кордону. Тоді хлопчик вигукнув: оце і є перемога!»

Харків\_Долгопол4.jpg
Дитячі малюнки в Харківському метро. Травень 2022. (Фото: Олена Долгопол)

Олена багато малювали з дітьми, але у таких обставинах — не наважувалась казати «малюйте, що хочете».

«Ми завжди мали до обговорення якусь тему чи казку або складали історію. А тоді я пропонувала дітям це намалювати. Тому на моїй станції малюнки дітей не були страшними. Проте від колег знаю, що діти малювали справді страхітливі чорні малюнки, від яких просто моторошно. Це цілком зрозуміло: у Харківське метро приходили родини із райцентрів та сіл Харківщини. На моїй станції були 3 дівчинки, які пішки йшли з села полем уночі, аж поки їх не підібрав у певному місці знайомий родини і привіз у Харків. Українські солдати сказали батькам: рятуйте дівчаток, бо тут буде пекло.»

За тиждень Харківське метро має відновити роботу як міський транспорт. Тож людей розселяють із станцій, а проєкт, у якому Олена волонтерила, добігає кінця. Але на запит батьків волонтери вже шукають безпечне приміщення із бомбосховищем, щоб продовжити заняття із дітьми. І Олена планує далі працювати з ними.

«Батьки мені казали: від вас віє спокоєм. І це при тому, що я щодня приходила з землі, де значно більше небезпек. Я й сама здивувалась: що можу тримати у ресурсі себе і допомагати іншим.»

Перемога заради миру: бізнес Одеси робить все для підтримки економіки

279943858_418583336940796_5284416143759228332_n.png
Промтоварний ринок “7 км”. Одеська область, Україна. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

Тетяна Беженар, 01.06.2022

Із першого дня війни більшість одеських підприємців промтоварного ринку “7 км” не залишили своїх робочих місць, а навпаки — згуртувалися та допомагають в боротьбі проти ворога: грошима, одягом та амуніцією для військовослужбовців ЗСУ, забезпечують всім необхідним вимушених переселенців, надсилають гуманітарні вантажі до постраждалих областей.

Серед таких і підприємець Олексій Терзіогло, який щодня додатково формує спецзамовлення для українських захисників на передовій.

“Я допомагаю ще з 2014 року. Вважаю, що Росія ще тоді розпочала війну проти України, а тому сьогодні обов'язок кожного допомагати армії та біженцям. Нині набагато більше людей долучилися до гуманітарної місії. І якщо у 2014-ому мене вважали диваком, бо я весь час формував вантажі із наметами та спальними мішками, то тепер не знаю людей, які б стояли осторонь”, - розповідає Олексій Терзіогло.

281140468_588315809124697_1128547688051426972_n.png
Промтоварний ринок “7 км”. Одеська область, Україна. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

Одеський промтоварний ринок “7 км” найбільший в Європі: 75 га площі, на якій розташовані 15 тисяч торгових павільйонів та складських об'єктів. 60 тисяч підприємців щоденно обслуговують більше 200 тисяч покупців із різних куточків країни та закордоння. Всі свої зусилля бізнес направив на те, аби економіка країни під час війни функціонувала. Незважаючи на постійну небезпеку авіаударів, Наталя Хламова разом із чоловіком щодня на роботі.

Майже все, що заробили від реалізації товару — віддали на допомогу вимушеним переселенцям та військовим.

“Із самого початку російської агресії ми працювали як гуманітарний штаб. Нас одразу знайшли волонтери. Ми опублікували на своєму сайті, що готові допомагати. Весь товар, який закупили в Турції віддавали по собівартості. Так ми не лише одягнули наших захисників із ЗСУ і тероборони, але і сплатили податки до казни. Нині допомагаємо дітям разноманітним одягом”, - розповідає Наталія Хламова.

280502747_1095370444663032_7409693317071028365_n.png
Промтоварний ринок “7 км”. Одеська область, Україна. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

З перших днів війни, кажуть підприємці, ринок став для всієї країни не лише товарним центром, де можна знайти все необхідне для військових потреб, але й гуманітарним штабом. Тут на кількох складах сортують вантажі, які надходять із Європи, а в подальщому відправляють до постраждалих областей.

“Ми надаємо все необхідне для військових частин та лікарень за їх потребами. Крім того, в нашій Авангардівській громаді дуже багато переселенців зі сходу України, люди тікали від війни в чому доводилося. Приїхавши до нас, в них нічого не було. Нині вони забезпечені всім необхідним”, - розповідає заступник директора ринку Ірина Ткач.

Гумвантажі формують до найменших деталей: від шкарпеток і спідньої білизни до утеплених спальних мішків та наметів. Нині, наголошують одеські підприємці, їх головний обов'язок —підпримати військових та допомогти кожному українцю, хто опинився у біді.

Слово від нашої редакції

31.05.2022

День 97-й повномасштабного російського вторгнення в Україну та останній день весни. Росіяни продовжують штурмувати Донбас. Згідно зведення Генерального штабу ЗСУ, російська армія здійснює вогневе ураження підрозділів українських військ із мінометів, ствольної артилерії та реактивних систем залпового вогню вздовж лінії зіткнення.

«Основні зусилля [Росія] зосереджує на встановленні контролю над містом Сєверодонецьк. Активно застосовує засоби радіоелектронної боротьби», — написав Генеральний штаб ЗСУ.

Бойові дії тривають у Сєвєродонецьку, а також у сусідній Тошківці. Уночі Голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай закликав мешканців Сєвєродонецька не виходити на вулицю, а залишатися в укриттях.

У суботу, 28 травня, Збройні сили України провели успішний контрнаступ на російську армію на Херсонщині.

“Внаслідок наступальних дій підрозділів Сил оборони ворог зазнав втрат та зайняв оборону на невигідних рубежах поблизу Андріївки, Лозового та Білогірки Херсонської області. Бойові дії тривають”, – написав Генеральний Штаб ЗСУ.

Американський Інститут вивчення війни припустив, що український контрнаступ порушить плани Росії контролювати південь країни.

У той же час Донбас залишається епіцентром бойових дій в Україні. За інформацією влади,  95% Луганщини залишається під окупацією Росії.

Ми розпочинаємо наш блог з історії про викрадення чоловіків в окупованому Херсоні.

Як на Херсонщині росіяни викрадають чоловіків

Ishchenko and Arefiev.JPG
Роман Іщенко (ліворуч) та Сергій Арефʼєв. (Фото: з сімейних архівів)

Дар’я Котєльнікова, 31.05.2022

Останнім часом на Херсонщині росіяни почали активно забирати в полон чоловіків, навіть тих, хто не причетний до військових дій. Підрахувати кількість полонених складно, хтось просто боїться надати розголосу, щоб не зробити гірше, а хтось навіть не знає куди звернутися.

Читайте повний текст статті, щоб почути історії двох чоловіків, які знаходяться в російському полоні.

Українська ЛГБТІК+-спільнота: «Ми також берем участь у цій війні»

LGBTQ_Community_Ukraine.jpg
Іван Гонзик. (Фото: Іван Гонзик / Instagram)

Марина Бакієва, 30.05.2022

Про представників ЛГБТІК+ в українській армії говорять рідко. У 2018 році ветеран добровольчого батальйону «Донбас», відкритий гей Віктор Пилипенко вирішив змінити це, сформувавши громадську організацію LGBT Military: спілку військових, ветеранів та волонтерів, які борються за рівні права. Ідея спілки виникла після того, як він взяв участь у виставці, яка змінила життя. Читайте повний текст статті для того, щоб дізнатись, як це сталося, а також дізнатись про інших солдатів із ЛГБТІК+-спільноти, яких об'єднання також підтримує.

«Маріупольський щоденник». Історія порятунку фотохудожника, який два місяці провів у підвалі

Mariupol1.jpeg
Зруйнований будинок у Маріуполі (Credit: Yevgeny Sosnovsky / Facebook)

Людмила Макей, 30.05.2022

«Мені 8 років, сестрі 15, мамі 38 і треба робити перев’язку. У мене померли дві собаки, бабуся Галя та улюблене місто Маріуполь», — написав школяр у зошиті в клітинку.

Цей щоденник він вів протягом двох місяців життя у підвалі разом із мамою, сестрою та сусідами. Автор світлин «Маріупольського щоденника», фотохудожник Євген Сосновський, був разом із цими людьми. Він зміг вирватися з блокадного міста й опублікував знімки, які стали документальними свідченнями військових злочинів Росії.

Митець розповів про 62 дні життя у місті, якого вже не існує, та про маленького героя своїх історій.

Євген зазначає: історія хлопчика отримала стільки підтримки, що він не встигає відповідати на всі повідомлення, які звідусіль приходять у месенджер. Також просить не називати ім'я дитини, тому що вона разом із мамою та сестрою залишаються в окупованому російськими військами Маріуполі.

Ми поспілкувалися з Євгеном про його життя в Маріуполі, хлопчика зі щоденником та як йому вдалося втекти до Києва. Читайте повний текст тут.

Як одеські залізничники евакуйовують біженців на Захід

280378151_373890271467469_8813319208617368678_n.png
Одеська залізниця. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

Тетяна Беженар, 30.05.2022

Про таких, як вони кажуть “залізні духом” - працівники Одеської залізниці з перших днів війни допомагають людям, які вже постраждали від російських окупантів. Евакуйовують біженців із  Одеси до Західної України.

Оксана Терлецька — провідниця потягу “Одеса-Рахів”. Кожного дня вона ризикує власним життям, рятуючи інших. Згадує перші дні війни зі сльозами на очах, бо такої великої кількості людей, котрі в одну мить втратили не лише житло, але і своїх рідних — ніколи не бачила.

“Тисячі біженців, які тікають від війни, перелякані люди із дітьми — такий великий потік людей я бачила вперше. На їх обличчях сльози розпачу і тривоги за майбутнє. Єдине бажання — сховатися від війни. Їм нема де більше жити. Те, що будували роками — війна зруйнувала вмить”, - згадує провідниця Оксана Терлецька.

280253308_318712287113182_2174479979610726991_n.png
Евакуаційний потяг. Одеса. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

Найважче, розповідають залізничники, у дальніх 14-годинних рейсах “проїжджати на колесах” сигнал тривоги, бо ніколи не знаєш звідки може прилетіти снаряд чи ракета. В такі моменти доводиться бути не просто провідником, але і психологом, доброю тіткою, мамою, подругою...

“Бували дні, коли в одному вагоні вміщалися по 300 біженців, ніхто не обурювався. Їхали стоячи і мовчали, лише молилися Богу якнайшвидше дістатися безпечного місця,” - розповідає провідниця Оксана Терлецька.

З початку війни Одеській залізниці довелося одразу додати на лінію ще кілька потягів і допомагати кожному, хто того потребує. Щодня із Одеси до Західної України на кордон із Польшею та Угорщиною відправлялися по 8 потягів і ще два - евакуаційні.  Біженців із Херсона і Миколаєва на одеському залізничному вокзалі зустрічали волонтери та супроводжували на евакуацію. За добу перон покидали  більше 10 000 людей, які постраждали від російської агресії.

281897948_758026972230169_3459624600097229842_n.png
Провідниця Оксана Терлецька. Одеса. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

“Пріоритет на безкоштовні евакуаційні потяги надавали дітям- сиротам, людям із інвалідністю. На самому вокзалі облаштували бомбосховище на 1000 місць. Залізничники розробили найбільш безпечні маршрути, по яким слідували машиністи. На небезпечних ділянках вони збавляли швидкість, а у випадку  повітряної тривоги зупинялися на найблиєчій станції, де є сховища”, - розповідає Сергій Нікулін — директор регіонального філіалу “Одеська залізниця” АТ “Укрзалізниця”.

280745754_1033804147228445_7843971078875091539_n.png
Одеська залізниця. Травень 2022. (Фото: Тетяна Беженар)

Нині потік біженців із постраждалих областей суттєво зменшився.  Натомість почали евакуйовуватися одесити.  Через останні потужні ракетні удари по місту, люди змушені виїздити до безпечних місць.  Разом із собою беруть найцінніше, не забуваючи і про домашніх улюбленців.

“Взяли із собою все необхідне на перший тиждень. Подивимося як буде надалі ситуація розгортатися і  повернемося додому. Ми  - одесити і що б не трапилося, надовго не плануємо затримуватися”,  - ділиться планами одеситка Олена.

Тим часом в Укрзалізниці кажуть, що у випадку небезпеки, готові вивозити у більш спокійні місця до 20 тисяч пасажирів на добу. Загалом із початку війни вони евакуювали із Одеси більше 230 тисяч людей.

Newsletters