Історії з України #Тиждень13: блокада українського експорту і посівна кампанія в розпалі

Посівна на Житомирщині. Травень 2022. (Фото: Алла Павлюченко)

Блог «Історії з України» є центральною частиною нашого проєкту. У ньому в прямому ефірі українські журналісти пишуть про важкі умови життя через російське вторгнення, та повідомляють про те, що відбувається на місцях. Російські журналісти, яким загрожує цензура та тюремне ув’язнення за правду, також поділяться тут своїми історіями. Ми не завжди можемо перевірити події, описані в їхніх статтях, але їхні короткі репортажі та сюжети описують країну, що перебуває у воєнній смуті.

Команда українських редакторів Geneva Solutions буде постійно оновлювати його та додавати нові записи протягом тижня. Версію цього блогу англійською можна прочитати тут, а окремий російський блог — тут. Дякуємо всім, хто підтримав цей проєкт через нашу краудфандингову кампанію.

Слово від нашої редакції

20.05.2022

Добрий ранок. Ми переживаємо 86-й день російського вторгнення в Україну.

Державний секретар США Ентоні Блінкен звинуватив Росію у використанні їжі як зброї, заявивши, що вона «тримає в заручниках» поставки не лише для українців, а й для багатьох країн світу. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш закликав Росію зняти блокаду українських портів, яка унеможливила звичайні експортні маршрути. Близько третини світових поставок зерна надходить з України та Росії, у тому числі до таких країн, як Ліван, Сирія, Ємен, Сомалі та Демократична Республіка Конго. Окрім зерна, Україна є провідним експортером кукурудзи, вівса, соняшникової та ріпакової олії, а на Росію та Білорусь припадає понад 40% світового експорту мінеральних добрив для сільського господарства.

Росіяни відповіли, що експорт продовольства може відновитися, якщо санкції будуть послаблені, і що українці самі створили блокаду, замінувавши Чорне море. Проте Україна заявляє, що її судна торгового флоту в Азовському та Чорному морях зупиняють ВМС Росії. Зараз на складах лежить близько 22 мільйонів тонн зерна в Україні, а деякі запаси, як повідомляється, були вкрадені російськими військами.

Тим часом, на полях України побувала наша кореспондентка Алла Павлюченко.

Зусилля агро фронту, щоб зберегти життєво важливий урожай зернових

IMG-f51ab55133462b8a2466efc5cb7ef900-V.jpg
Посівна на Житомирщині. Травень 2022. (Фото: Алла Павлюченко)

Алла Павлюченко, 20.05.2022

Мабуть вперше за свої 26 років я бачила, щоби хлопці – трактористи, водії, землевпорядники з таким натхненням працювали в полі. Щоби з таким завзяттям обприскували поля, вносили добрива.

Я народилася і виросла в селі. Батько у свій час працював у агросфері. Мабуть завдяки цьому я вмію водити і грузову автівку і за кермом комбайну почуваю себе впевнено. Тож і що таке посівна, період збору урожаю, або як кажуть в Україні – «толока», знаю не з чуток.

Цьогоріч, через те, що росія напала на Україну – посівна була під загрозою зриву. Що таке зрив посівної, я думаю пояснювати не варто. Це гуманітарна криза. І для України. І для всього світу.

Тож нині в нашій державі, щонайменше два фронти - військовий та аграрний. І на першому, і на другому хлопці відчайдушно тримають оборону.

Я їду в Житомирську область, яка межує з дружньою до росії білоруссю. В деяких районах досі небезпечно. Небезпечно ходити в ліс, небезпечно виходити в поля. У деяких районах і досі розміновують території. Район у якому перебуваю я, на щастя, не надто постраждав від ворожихвійськ. Тому там хлопці вже виходять працювати на поля. Хоча правильніше сказати – вибігають.

Вибігають, бо мають останній шанс врятувати посівну, а відповідно –врятувати Україну від голоду. Вони мають тиждень, аби внести добрива. Варто пояснити. Цей район має дві тисячі гектарів на яких посіяна озима пшениця. Це та культура, яку сіють восени – і це вона зеленіє на полях, коли вже лежить сніг.

Якщо вчасно не внести необхідні добрива – колосок просто не зав’яжеться. Оптимально – підживити культуру до середини квітня. Цьогоріч, це було просто неможливо.

Крайній термін внесення добрив – до 15-20 травня. То ж хлопці поспішають. Без вихідних працюють з ранку і до пізньої ночі, щонайменше по 12 годин. Так, у нас і досі є комендантська година. Але для аграріїв, як для працівників критичної галузі передбачені спец перепустки, за якими можна перебувати на вулиці, а в даному випадку – на полі після початку комендантської години.

На щастя, до посівної готувалися ретельно. Мають запаси і добрив, і відповідну техніку, і навіть найбільш дефіцитний продукт нині – паливо.

IMG-7f01e780c630ed54b65e64c78ae8706d-V (2).jpg
Посівна на Житомирщині. Травень 2022. (Фото: Алла Павлюченко)

Так, для сільгосптехніки, швидкої допомоги, військовиків – на заправках лишають певні запаси. Але нині й їх не вистачає. (один мій товариш-військовик їздить по місту у пошуку дизеля)

Але, найголовніше – мають силу та бажання робити свою роботу. Попри те, що подекуди ще й досі прилітають російські бомби, а лишень за 50 кілометрів й досі йдуть бої – хлопці не мають страху.

В один голос – сваряться на росію, проклинають путіна. Але на балачки про політику, про ситуацію в країну, а тим більше про країну-агресорку – часу вони не мають. То ж докуривши цигарку, знову поспішають до роботи.

Слово від нашої редакції

19.05.2022

Доброго ранку. Поки сирени в Україні лунають по всій території і Українські збройні сили намагаються стримати наступ ворога на сході країни, іміжд України невпинно зростає, цього разу на міжнародній кіноарені.

Україна і війна на Канському кінофестивалі: “Бачення метелика” та “Маріуполіс 2”

6283efcc87c4b-zelenskyy.jpg
Президент України Володимир Зеленський на церемонії відкриття Канського кінофестивалю 17 травня 2022 року. (Фото: Державне агентство України з питань кіно, Creative Commons Attribution 4.0 International)

Ввечері 17 травня стартував всесвітньо відомий Канський кінофестиваль. Тема російського вторгнення - центральна в українських стрічках! Президент України Володимир Зеленський виступив на церемонії відкриття 75-го ювілейного кінофестивалю. У своєму відеозверненні він процитував слова Чарлі Чапліна з фільму “Диктатор”: “Людська ненависть пройде, диктатори помруть, а влада, яку вони відібрали у народу, повернеться до нього.”

Сьогодні, 19 травня, відбудеться показ української стрічки “Бачення метелика”, режисера Максима Наконечного в конкурсі Un Certain Regard. Підтримувані Росією сепаратисти на сході Донбасу розпочали бої у 2014 році. Стрічку знято на основі реальноі історії: українська жінка Ліля, експерт з повітряної розвідки, повертається додому до своєї сім’ї після служби на Донбасі, де вона була в полоні місяцями. Тепер жінка намагається подолати психологічну травму.  Водночас  у створенні стрічки брала участь відома драматургиня і режисерка Наталка Ворожбит, а також непрофесійні актори: реальні лікарі, військові, зокрема колишні полонені.

6257fdcdeceaa-1-main_bv_set-photography-6_canastasia-vlasova.jpeg
Драма Максима Наконечного «Бачення метелика». 2022 рік. (Фото: Державне агентство України з питань кіно, Creative Commons Attribution 4.0 International)

Інший фільм про Україну, який покажуть сьогодні та завтра, отримає позаконкурсний показ  - фінальна стрічка литовського режисера Мантаса Кведаравічюса “Маріуполіс 2”, якого наприкінці березня вбили російські війська в Україні. За повідомленнями, Кведаравічюс знімав продовження свого знаменитого документального фільму “Маріуполіс” про конфлікт на Донбасі, коли його схопили та вбили. Його наречена Ганна Білоброва, яка перебувала з ним у обложеному Маріуполі, вивезла кадри з країни, і згодом їх зібрала його редактор Дуня Січова.

Окремі історії очевидців російського вторгнення неможливо перевірити, але ті, котрі ми вже опублікували, демонструють тенденції російської військової недисциплінованості та застосування насильства. Зокрема, ми нещодавно опублікували розповідь вчительки з Мелітополя, яка дала подібні свідчення про жорстоке поводження російських військових з одним із її учнів, молодим цивільним. Крім того, була подібна історія з окупованого села Харківської області. Інші свідчення мирних жителів з-під Бучі на Київщині, що були опубліковані в нашому живому блозі цього тижня, також перегукуються з історією Олександра.

Втеча з окупованого Херсона через Крим: російські тортури та хабарництво

photo1652382293 (1).jpeg
Олександр зі своїм паратрайком до війни, Херсон, Україна. (Фото: надане автором статті)

Максим Хотіленко, 19.05.2022

“Ми змушені були тікати, інакше невідомо, чи розмовляли б ми зараз…”

Ці слова Олександр (своє прізвище не називає з метою безпеки)  повторює раз за разом. Чоловік з жахом згадує кожен прожитий день в рідному окупованому зараз Херсоні.

“Їх ніхто не хотів тут бачити. Ніхто. Люди виходили на вулиці і в обличчя їм казали, що їм тут не раді.”

До війни Олександр керував відразу кількома підприємствами. Дві невеликі кав’ярні на околиці міста, магазин техніки та паратрайк. Останній був його найбільшим захопленням.

“Я мав усе для щастя. Сім’ю, прибутковий бізнес та захоплення усього життя.” - каже тепер чоловік.

Російські окупанти знищили все.

“Один із моїх закладів розстріляли. Магазин - обчистили. Паратрайк вивезли з гаража. На що він їм я навіть не знаю.”

Але найстрашніше почалося пізніше, коли російські військові почали викликати чоловіків на допити.

“Вони приходили по чоловік шість. Далі забирали мене і мого сусіда. Після одягали нам мішки на голову і везли в невідомому напрямку.”

На українців чекали багатогодинні допити.

“Звісно били. Ти їм говориш, що нічого не знаєш, а вони ті ж самі питання по колу. Деякі нас помучать і відпускають, інші ж просто били.”

І так тривало тижнями. Це нагадувало поганий сон. Його забирали, він повертався вранці  -  весь побитий і в крові. Після цього Олександр вирішив - так далі тривати не може.

“Ми вирішили тікати. Я  вирішив дізнатися, як можна переїхати в Україні. Тоді нам стало зрозуміло, що вже нікого не випускають.”

Відтак чоловік почав шукати інші варіанти вже у місцевих телеграм каналах, де люди ділилися своїм досвідом.

“Ми списалися з людиною, яка розказала, що їй вдалося переїхати в Крим. Це єдиний маршрут евакуації був. А далі на паромі в Грузію.”

Тому чоловік разом з сім’єю швидко зібрав речі і зі своїми сусідами вони поїхали в бік Криму. Та вони були не самі. Ціла колона з машин на українській реєстрації стояла на під’їзді до півострова. Кожен українець повинен пройти перевірку ФСБ.

“В першу чергу - перевірили усі телефони. Потім кожну сумку. Навіть дитячі м’які іграшки просили розрізати і показувати, що в середині. Потім мене допитували кілька годин, далі всю мою сім’ю, навіть дітей.”

Після чого, чоловіка проінструктували, що проїзд  - платний і російським військовим треба віддати по три тисячі доларів за кожну особу.

“Щоб ви розуміли нас було четверо, плюс наших сусідів шестеро. Ми скинулися і заплатили тридцять тисяч доларів. І це все, що в нас було.”

Лише тоді їх відпустили. Караван біженців поїхав далі вже без зупинок. Поки не опинився в Грузії. Там родина Олександра й зараз. Чоловік каже - він виконав головне своє завдання - врятував сім’ю.

І ще одна історія про евакуацію, цього разу з Харкова. Українсько-грузинська родина розповідає про свій досвід переїзду зі зруйнованого війною міста у відносно тихе село в центральній Україні, про стрес, що не минає, і про корисні заняття городництвом.

«Щодня прокидаюсь о четвертій ранку, бо в цей час почалась війна у Харкові»

photo_2022-05-17_12-07-06 (3).jpg
Оксана Девадзе з чоловіком, Кропивницький район. Травень 2022. (Фото: Анна Дністровська)

А там, де немає вибухів, не може спокійно спати, розповідає харків’янка Оксана Девадзе про наслідки цілодобових обстрілів. Каже, російські війська обстрілювали місто вдень і вночі. Місяць тому вона з чоловіком і його братом переїхали в село Обознівка Кропивницького району. З собою забрали п’ятьох котів і собаку. Звикають до нового ритму життя.

Анна Дністровська, 19.05.2022

Оксана Девадзе показує город у 10 соток – це земельна ділянка біля будинку, в якому оселилися. Вона садить картоплю з двоюрідним братом чоловіка на ім’я Гія. – Вперше в житті доводиться садити картоплю. Раніше купували в супермаркетах, а нині війна, не знаєш, коли вона скінчиться, як жити потім далі.

У цей час її чоловік Мамука Девадзе набирає воду з криниці, що у дворі. Розповів, хоч в Харкові жив у квартирі, в селі йому не важко. – Я виріс у приватному будинку в Грузії, ми якраз збиралися купувати будинок у Харкові і ось бачите… Український народ: що вони уміють, так це воювати і допомагати. Сильний народ. Я грузин і думав, що ми гостинні, але виявилось, що українці гостинніші, ніж ми. Вдячний власниці будинку, що дала нам його. Завдяки таким людям ми добре живемо, достойно.

photo_2022-05-17_12-07-06.jpg
Чоловік Оксани Девадзе, Мамука. Кропивницький район. Травень 2022. (Фото: Анна Дністровська)

Каже, разом з братом стали на облік у військкомат. Готові захищати Україну від російської армії. – Це ж не Україна до них пішла, а вони прийшли сюди. Будемо захищати і переможемо!

Оксана Девадзе показує будинок, в якому оселилися з п’ятьма котами і 15-річною собакою. Каже, у Харкові під час обстрілів тварини дуже боялись, весь час ховались, деякі важко перенесли дорогу, плакали. – Страшно просто що зараз відбувається в Харкові, і тоді відбувалось, шкода жителів, будинки, ні за що, ні про що отримують таке. 24 лютого був потужний вибух. Люди боялись. Ми жили там 50 днів, поки не почали сильно обстрілювати наш район. Обстріли були жахливі, було багато мін, ракет, літаків, винищувачів. Такі страшні речі, що не можна передати. Пробомбили нас 12 квітня, у нас вилетіло скло, ми жили у підвалі, потім вийшли. Люди у чому були, у тому й виїжджали. Ми пересиділи ніч і приїхали сюди.

photo_2022-05-17_12-07-07 (5).jpg
Оксана Девадзе, Кропивницький район. Травень 2022. (Фото: Анна Дністровська)

Говорить, через пережитий стрес прокидається щодня о четвертій ранку. Саме о цій годині, каже, почалась війна в Харкові. – Тут заспокоїлась, тут тихо, спокійно, але цей страх, напевно, ніколи не мине. Кожного дня хочеться повернутися, щодня сниться дім, як я приїжджаю… вікна у нас забиті, дуже страшно.

Говорить, що після перемоги повернуться з родиною додому.

Квитки онлайн, щоб врятувати зоопарк у Миколаєві

Ракета та бізони.jpg
Фото: Олексій Платонов

Олексій Платонов, 19.05.2022

Миколаївський зоопарк – один із найкращих в Україні. Історія зоопарку починається в 1901 році з приватної колекції тварин тодішнього мера, що робить його одним із найстаріших зоопарків країни.

«Тварини живуть так само, як і люди, ми тут одна сім'я, тому в нас і проблеми схожі. Щоправда, тварини поки що не можуть виїхати, а от кілька співробітників уже евакуювались. Наш зоопарк уже два місяці живе за воєнним часом, ми змінили графік роботи, щоб зручно було доглядати тварин і люди могли піти вчасно додому», – розповідає директор Володимир Топчий.

Через відсутність відвідувачів та скорочення громадського транспорту графік роботи змінився, щоб за тваринами можна було доглядати та дозволяти персоналу повертатися додому вчасно.

Зоопарк може бути закритий, але віртуальні квитки все ще можуть придбати онлайн будь-хто, хто хоче зробити пожертву.

«Ця акція отримала великий резонанс, тому кошти з міського бюджету ми не просимо. В результаті ми змогли погасити заборгованість по рахунках і заробітну плату, а це були великі суми. Але гроші нам потрібні постійно. Якщо хтось може допомогти, будь ласка, купіть квиток онлайн на нашому сайті та підтримайте зоопарк у скрутний час. Сім ракет фактично влучили в зоопарк. Слава Богу, ніхто не постраждав – ні тварини, ні люди. Ракети впали вночі, у нас їх уже ціла колекція», – розповідає директор.

За словами Володимира, у нього були дружні стосунки з багатьма директорами зоопарків Росії. Але після початку війни жлден з них так і не подзвонив. З болем в голосі він згадує українських колег, які загинули за останні три місяці.

Більше про Миколаївський зоопарк читайте у статті.

Пес на прізвисько Солдат став локальною знаменитістю

280393637_3203085256593451_2865940146413137630_n.jpg
Фото: Максим Хотіленко

Максим Хотіленко, 19.05.2022

Його впізнають по всій Київській області. Адже він символ ірпінського добровольчого батальйону.

“Ми без нього вже не можемо. Щоб ви розуміли, він мені життя врятував. Нас почали обстрілювати і мене ударною хвилею відкинуло. Я знепритомнів, а обстріл продовжувався. Так от Солдат, якимось дивом відтягнув мене в кущі, де мене потім і знайшли”, - розповідають військові.

Так само в кущах колись знайшли і самого Солдата. Знесиленого, порізаного уламками та ледве живого.

“Під час патрулювання ми побачили, як щось вийшло з лісу і повалилося на бік. Підійшовши ближче, ми побачили собаку, яка ледве дихала”, - кажуть військові.

280400712_377225701027205_6272784019640119839_n.jpg
Фото: Максим Хотіленко

Вони почали потроху відпоювати лабрадора  водою та повертати  до життя. Пес виявився міцним - вже за тиждень бігав разом з військовими. Ті сміються, що лабрадор з самого початку показав себе природженим солдатом

“Російські військові заїжджали в місто, наче до себе додому. Спокійно сидячі на БМП. Так от перший в атаку пішов наш лабрадор і навіть вкусив одного за ногу”, - розповідають військові.

Зараз Солдат продовжує свою службу. Разом з людьми тримає оборону північних кордонів України.

Як облаштовують будинки для переселенців

photo_2022-05-17_12-07-04 (4).jpg
Фото: Анна Дністровська

Анна Дністровська, 19.05.2022

У чотирьох селах Петрівської громади Кіровоградської області облаштували 22 будинки для переселенців. Це обійстя, які залишились у спадок або слугували дачами. Їх облаштовують так, щоб людям, які приїдуть, нічого не бракувало. Про це розповіли місцеві жителі, які готують кімнати для нових господарів.

Жителька села Сергіївка Тетяна Гордієнко працює завідувачкою клубу. У вільний від роботи час вона разом з працівницями дитячого садка із села Ганнівка прибирають у будинках, в яких мають оселитися переселенці з регіонів, де ведуться або велись бойові дії. Каже, щоб підготувати один будинок, треба від двох днів до тижня. Показує двохкімнатний будинок, де прибирали чотири дні.

photo_2022-05-17_12-07-05 (2).jpg
Фото: Анна Дністровська

“Тут жили дуже старі люди, одній бабусі було 107 років, другій 85 і дідові 90, вони були фактично сліпі, а ще дуже любили котів, у них було їх тут дуже багато. Дуже важко було прибирати після тварин, тяжко виводити ці запахи, виносили, вимивали, заливали тут усе”, - каже Тетяна.

Родина з Херсона має заїхати сюди через декілька годин. Місцеві жительки приготували їм борщ, тушковану картоплю і салат з буряка.

photo_2022-05-17_12-07-04 (2).jpg
Фото: Анна Дністровська

Тетяна Гордієнко каже, що все роблять з любов’ю – як для себе. Тут є кухня, газова плита, холодильник, стіл для обіду, шафи для верхнього і повсякденного одягу, дзеркало, телевізор, пилосос – все працює. Є маленька спальня для дітей.

photo_2022-05-17_12-07-08.jpg
Фото: Анна Дністровська

Інший будинок, теж двокімнатний, у селі Ганнівка показує працівниця другої бригади з прибирання – Світлана Сувора. Каже, його власники два роки тому виїхали у Кривий Ріг.

“Дали нам цей будинок для того, щоб переселенці у такий тяжкий час тут пожили. Ми зробили шпаклювальні роботи, побілили емульсійною фарбою. Перемиємо, застелимо. Тут великої роботи не було. Єдине, що на кухні плита трохи підводить, але завезли глину, побілуємо, все зробимо. Господарі залишили ліжка, диван, шафи, дитячу, так що можна заїжджати і жити”, - розповідає Світлана.

Будинки для переселенців облаштували в чотирьох селах Ганнівського старостату, говорить староста Ніна Цапенко.

“Це села Володимирівка, Рядове, Сергіївка і Ганнівка. Це будинки, які готувались на продаж, які перейшли у спадок дітям, що живуть у місті або до них приїжджають як на дачу. Власники з великою відповідальністю віддали ці будинки, знаючи про те, що є люди, у яких немає даху над головою, тому ми вдячні всім – громаді, кожній бабусі і дідусю, хто приніс ковдру, подушку, якусь постіль. Воно все випране, чисте і люди заходять у будинок і найголовніше - мають затишок”, - каже Ніна Цапенко.

Додала, що якщо вільних будинків не буде, переселенців зможуть селити у себе вдома місцеві жителі.

Слово від нашої редакції

18.05.2022

День 84 російського вторгнення в Україну. Ракетні обстріли були зафіксовані у Львівській області, у той час як на Донеччині продовжується активна боротьба.Багато солдатів, які воюють за Росію на Донбасі та околицях були силою змушені це робити, розповідає місцевий журналіст Станіслав Кібальник.

Як Росія експлуатує молодь Донбасу

tank.png
Російський танк на виході з Руської Лозової біля Харкова. (Фото: Станіслав Кібальський)

Станіслав Кібальник, 18.05.2022

Частини російської 138-ої окремої механізованої бригади 6-ої загальновійськової армії вивели з окупованої частини Харківщини через великі втрати. Всі вони відправилися «на відновлення». Водночас значна частина контрактників написали рапорти на звільнення.

Та все ж, успіхи українських сил в прикордонній смузі на північ та північний схід від Харкова здебільшого пов’язуються з триманням цих рубежів мобілізованими на Донбасі. Прогноз в одному з попередніх матеріалів справдився: підрозділи ЗС РФ були перекинуті звідси на південь області, де зараз точаться основні бої.

Як виглядає це військо зсередини?

Евакуація з «Азовсталі»

photo_2022-05-17 09.23.44.jpeg
Український солдати на заводі «Азовсталь» у Маріуполі. (Фото: @Kozatsky_D / Twitter)

Ольга Головіна, 17.05.2022

Майже три місяці оборони. Захисники Азовсталі стали символом незламного духу українців у боротьбі проти російських окупантів.

Напередодні весь світ облетіли світлини евакуаційних автобусів з українськими військовими, яких вивезли з оточеного заводу «Азовсталь» в Маріуполі Донецької області. Пізно ввечері заступниця міністра оборони України Ганна Маляр підтвердила евакуацію українських вояків.

«16 травня з "Азовсталі" до медичного закладу в Новоазовську евакуйовано 53 важкопоранених для надання медичної допомоги. Ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в Оленівку», — сказала вона.

Обидва ці населені пункти розташовані на території Донецької області, непідконтрольній українській владі. У міністерстві оборони обіцяють – евакуйованих військових повернуть додому, здійснивши процедуру обміну. Тих, хто лишився на території напівзруйнованого підприємства, мають врятувати також. Їхню точну кількість влада не називає. Однак, Маляр наголосила, що шансів деблокувати «Азовсталь» військовим шляхом немає.

«Непростий день. Але і цей день, як і всі інші, спрямований на те, щоб уберегти нашу країну й наших людей. Завдяки діям українських військових – ЗСУ, розвідки, а також переговорної групи, Міжнародного комітету Червоного Хреста й ООН маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців. Хочу підкреслити: українські герої потрібні Україні живими. Це наш принцип», — сказав Володимир Зеленський, президент України.

Захисники «Азовсталі» допомогли країні отримати критично важливий час для формування резервів, перегрупувати сили та отримати допомогу від партнерів.

Дружина воїну полку «Азов» Наталія Зарицька напередодні розповіла про умови на заводі: «Вони в пеклі. Вони щодня отримують нові рани. Вони без ніг і рук, виснажені, без ліків».

За даними Генерального штабу Збройних сил України, українські воїни не дозволили противнику перекинути угруповання чисельністю до 17 батальйонних тактичних груп (близько 20 тисяч особового складу) на інші напрямки. Тим самим завадили реалізувати план щодо швидкого захоплення Запоріжжя, здійснити вихід на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей і створити умови для оточення угруповання ООС.

Евакуація захисників заводу «Азовсталь», ймовірно, означатиме кінець найдовшої та найкривавішої битви у цій війні. Маріуполь зараз у руїнах після російської облоги. Десятки тисяч мирних жителів цього промислового міста стали жертвами російської агресії.

У той час, коли евакуйовували бійців з «Азовсталі», бої тривали по всій території України. На сході, що є центром військової кампанії Росії, в результаті нападів на Донецьк загинули дев’ять мирних жителів, повідомив губернатор області.

photo_2022-05-17 09.23.11.jpeg
Український солдат на заводі «Азовсталь» у Маріуполі. (Фото: @Kozatsky_D / Twitter)

Російські окупанти вночі завдали масованого ракетного удару по Львівській області. Мер Львова назвав це однією з найбільших атак по регіону від початку війни.

«Цієї ночі на Львівщині було дві повітряні тривоги та дві масові хвилі ракетних вильотів. У Львові жодна ракета не приземлилась. Добре спрацювали сили ППО. Тому ми не знаємо чи було наше місто ціллю на цей раз», — заявив Андрій Садовий.

Зранку російські війська завдали також масованого удару по цивільним об’єктам Сумської області і обстріляли село Десна на Чернігівщині, де розміщений навчальний центр сухопутних військ ЗСУ. Є загиблі і поранені.

Як у Косові українки стають саперками

Анастасія була вчителькою, стала саперкою (1).jpeg
Анастасія, саперка. Косово. Травень 2022. (Фото: Людмила Макей)

Одна з наших кореспонденток, Людмила Макей, нещодавно евакуювалася до Косова за спеціальною програмою для українських журналістів, відвідада відомий центр навчання саперів. Розмінування Косово тривало понад 20 років, і Україну чекає подібний період небезпечних робіт. Проте це не єдина паралель, яку наша кореспондентка знайшла між Косово, близько 23 років тому, та Україною сьогодні.

Читати статтю тут.

Слово від нашої редакції

18.05.2022

Поки вся країна радіє перемозі на Євробачення, російська армія продовжує обстріли на півночі та сході України. Зокрема, після ракетного удару в Одеській області постраждали двоє дорослих та одна дитина. Україна знищила 11 російських повітряних цілей за добу 15 травня. Також ворог продовжує наступи в Донецькій області.

Генеральний штаб ЗСУ повідомив про знайдення та знешкодження двох морських протикорабельних мін. Займалися цим фахівці підривної команди ВМС ЗС України.

11 травня до головної насосної станції МКП «Миколаївводоканал» прийшов кіт по каналізаційним трубам. На думку працівників МКП «Миколаївводоканал», кіт вижив завдяки відсутності централізованого водопостачання. До слова, в Миколаєві не було води майже місяць через те, що ворожа артилерія обстріляла дюкер в Херсонській області.

Кіт, який народився в сорочці

Saved cat 1.jpg
Врятований кіт. (Фото: Світлана Вовк)

Світлана Вовк, 12.05.2022

Електрогазозварник МКП «Миколаївводоканал» Андрій Бондар розповів, що саме головний електрик виявив кота, який знаходився на дні каналу по якому йдуть всі відходи з міста. Андрій проявив ініціативу та любов до тварин і вирішив спуститися вниз за допомогою страхувального паску, аби дістати кота.

«Кіт був наляканим, змарнілим. Я погладив котика, чим трохи заспокоїв, тоді поклав його в сумку і підняв з каналу. Думав, що кіт більше дня не виживе, був слабким, та ще й дуже надихався каналізаційними газами у склад яких входить метан. Працівники МКП «Миколаївводоканал» одягають респіратор, працюючи там, але і їм не дуже легко дихати, а тваринам ще складніше. Якби канал був заповнений, то тварину б змило стоками», — зазначив Андрій Бондар.

На думку Андрія кіт потрапив до каналізації через те, що його могли загнати туди собаки.

Saved cat 4.jpg
Врятований кіт. (Фото: Світлана Вовк)

Історію про врятованого кота працівники МКП «Миколаївводоканал» опублікували на своїх сторінках у соцмережах разом з фотографіями завдяки яким улюбленця впізнала сім’я.

12 травня Артем Гаврюшенко разом з дружиною Ольгою та сином Іллею приїхали до МКП «Миколаївводоканал» забрати котика, кажуть, що впізнали по рваному вушку.

Сім’я живе в передмісті Миколаєва. Розповідають, що кіт любив вийти погуляти на декілька днів, але завжди повертався. Місяць тому кіт зник. За тиждень після зникнення сім’я почала шукати його по всім околицям, питати в людей.

Saved cat 5.jpg
Канал, де був знайдений кіт. (Фото: Світлана Вовк)

«Вже втратили надію, що кіт знайдеться, але ввечері 11 травня чоловік побачив фотографію кота на сторінці МКП «Миколаївводоканал» і впізнав нашого Морковича», — розповіла Ольга.

Кіт в їх сім’ї з’явився півтора року тому, коли бабуся побачила німецьку вівчарку, у якої в зубах був маленький руденький котик. Вона забрала котика з пащі собаки  і сім’я вирішила лишити його собі.

«Коли підібрали, то думали, що це кішка і хотіли назвати Морквинка, а виявився кіт, але це зрозуміли лише через рік і стали називати Моркович», — розповіла Ольга.

Кажуть, що кіт дуже балакучий. Любить поговорити з кимось із сім’ї навіть на відстані через вайбер. Моркович справжній український кіт, оскільки любить борщ, кашу з бичками та пюрешку з курочкою.

Про переміщення транспортом у Києві

Cars in Kyiv in early May.jpg
Запарковані автомобілі в Києві, початок травня 2022. (Фото: Юрій Рогоза)

Київ уже кілька тижнів живе більш-менш спокійним життям попри те, що місцева влада попереджає киян та гостей, що загроза ескалації не минула. Письменник та журналіст Юрій Рогоза розповідає про особливості переміщення столицею під час повномасштабної війни.

Юрій Рогоза, 10.05.2022

Одним із символів початку війни можна вважати вулиці та траси, забиті машинами людей, які виїжджали зі столиці, прямуючи до західної частини країни або закордон. Серед них були жителі багатоповерхівок, які сподівалися врятуватися від бомбардувань, сховавшись у заміських будинках чи дачах. Багато з них у результаті опинився на тимчасово окупованих ворогом територіях і пізнав всі жахи російської навали.

До кінця другого дня автомобільні затори перемістилися на околиці міста і вулиці спорожніли. А до ранку третьої доби війни Київ був схожий на обложену фортецю з блокпостами на кожному перехресті та протитанковими їжаками на проїжджій частині. До цих укріплень додавалися важкі бетонні конструкції, які розвозили містом і розставляли спеціальні підйомні крани.

Задля того, щоби дістатися до формального кордону Києва, у перші дні війни я я пред’являв блокпостам лише ID і посвідчення водія. Дороги були пусті, ревіли сирени та на горизонті було чутно вибухи. Київ був обложений, ми постійно чули шум бою, і в такій обстановці не виникало потреб та бажання кудись їздити.

Коли російську армію відкинули від столиці, на київських дорогах нічого не змінилося. Здавалося, що земляні насипи, бетонні балки та протитанкові їжаки залишаться на них до кінця війни. Коли доводилось користуватись автівкою, їхати довелося дуже довго — не через перевірки документів (вони були нечастими та вибірковими), а через те, що кожен блокпост доводилося проїжджати в один ряд. Це створювало своєрідний затор.

Поступово Київ ожив. Звісно, машин не стільки, скільки було до війни, їх разів у 20-30 менше, вулиці, як і раніше, порожні, а більшість автівок завмерли у дворах та на парковках (всі вони на час війни стали безкоштовними, і це дуже зручно).

Бензин знову був на кожній заправці, і уряд зафіксував ціни на нього, а от на маршрутні автобуси покладатися було не варто, вони їздили без графіка та системи, як пощастить. Метро з початку війни і до цього періоду працювало як бомбосховище.

Третій період (який триває зараз) не схожий ані на перший, ані на другий. З одного боку, багато загородженнь з вулиць прибрали або відсунули до узбіччя, розширюючи їх та полегшуючи проїзд. З іншого боку, почалися серйозні перебої з бензином. Спочатку заправляли по 10 літрів до одного баку, потім багато заправних станцій просто закрилися, а біля інших вишикувалися багатокілометрові черги. Метро запрацювало спочатку частково, потім у повному режимі, але розклад поїздів все ж часто виглядає дивно.

Та кияни спокійні та стримані. Усі розуміють, що війна йде, і її перебіг важко передбачити. Лікарі, копи та інші служби забезпечені транспортом, решті доведеться змиритися з тим, що виїжджати слід лише за невідкладними справами, пам’ятаючи при цьому, що звично заправитися по дорозі може не вийти.

Півмільйона для ЗСУ за картину Примаченко

IMG_20220509_144951_989.jpg
Марія Примаченко. (Фото: АД Дукат)

Сенсаційне завершення благодійного аукціону принесло рекордні для України 500 тисяч доларів для підтримки ЗСУ після продажу роботи легендарної української художниці Марії Примаченко.

Всеволод Ковтун, 16.05.2022

Свого земляка Казиміра Малевіча, звичайно ж, знає кожен українець. Та щонайменш кожен другий підозрює класика в естетичному хуліганстві. Натомість картини Марії Примаченко (1908–1997) відверто і беззастережно люблять в Україні геть усі. Нескінченно роздивляються, носять в якості принтів на сумках і футболках, та просто радісно посміхаються, побачивши в котрий раз. Пишаються, що аж цілий 2009 рік був проголошений самим ЮНЕСКО роком Приймаченко.

І щиро дивуються, коли дізнаються, що на вітчизняних аукціонах роботи народної мисткині ледве-ледве долають чотиризначну межу в євро. Проте, цей парадокс завжди був фактом. Бо внутрішній мистецький ринок відбивав не художню вагу й не градус глядацької цікавості. Радше демонстрував ступінь платоспроможності загального шару українців та водночас естетичні смаки заможної верстви.

І от все радикально змінилося. За один день. Та що вже — за одну годину: останню годину торгів, блискуче організованих відомим українським аукціонним домом «Дукат».

Протиріччя було здолано рішучим та вражаючим чином, наче флагманський крейсер окупанта — українськими ракетами.

Результат у тисячу  разів перевищив стартову ціну й сягнув абсолютно рекордних для українського арт-ринку 500 тисяч доларів.

Не останнім чином дався взнаки вдалий вибір лота. Йдеться про картину «Квітки виросли коло четвертого блоку». Тобто, аварійного енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Це один з чотирьох творів художниці, що рефлексують відому трагедію. А та була художниці близькою не лише у переносному сенсі: від місця аварії її до хати— лишень кілька десятків кілометрів.

Така тематика наочно перегукується із сумними подіями сьогоднішнього дня: на очах всього світу російськими окупантами було захоплено давно законсервовану станцію, винесено радіоактивні зразки з лабораторій, а в навіки забрудненому довкіллі вони додумалися нарити собі окопів, здійнявши хмари радіоактивного пилу і згадки про минулу катастрофу.

IMG_20220509_144112_456.jpg
Картина Марії Примаченко «Квітки виросли коло четвертого блоку». Папір, гуаш. 1990. Аукційна вартість $500 тисяч. (Фото: АД Дукат)

А от і ще один сумний привід. Тими ж днями окупанти знищили музей на малій батьківщині Примаченко.

Її картини звідти було врятовано лише дивом завдяки особистому героїзму місцевої родини.

Тепер кошти від проданої картини Примаченко пішли на придбання благодійним фондом Сергія Притули  парку транспортних авто для української армії, що просто зараз стримує навалу рашистів. Родина спадкових колекціонерів Понамарчуків, що щедро пожертвувала цю роботу Примаченко для аукціону, відмовилася навіть від частки прибутку, а родина художниці — від належного їй роялті.

У підсумку досягнуто було не лише благодійної мети. Схоже, російське мистецтво, яким міжнародні аукціонні дома вже починають гребувати через запах крові від його продавців та покупців, таки буде чим замінити на світовому арт-ринку.

Newsletters